Андрій Кононенко родом з Сєвєродонецька Луганської області пережив дві окупації рідного міста, воював у складі підрозділів спецпризначення під Києвом, Харковом та на Луганщині, де і отримав поранення. Нині чоловік очолює Дунайський фаховий коледж в Ізмаїлі на Одещині. Він виховує майбутніх українських моряків та намагається створити для них відповідні умови, аби діти не думали про війну.
"Я бачив цей хаос"
Сєвєродонецьк пережив окупацію двічі — у 2014-му та у 2022 році, розповів чоловік. Під час першої окупації він вивіз батьків і дитину до Бердянська, а сам повернувся. Згодом Андрій переїхав до Києва, став аспірантом Інституту професійного освіти Національної академії педагогічних наук України та захистив дисертацію. Повномасштабне вторгнення застало його якраз у Києві.
"Я бачив цей хаос, коли черги виїздять з Києва, це не проїзні черги. І десь до вечора в гуртожитку, де я мешкав, я залишився практично сам. Я посидів, зібрав невеличкий рюкзачок і подався безпосередньо до військкомату. Так, одразу, маючи бойовий досвід, тим паче десантник, я заступив звичайним командиром відділення роти спеціального призначення", — сказав чоловік.
Андрій Кононенко брав участь у боях за Київ, Бучу, Ірпінь. Після звільнення Києва його перевели до першої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна.
"Це був такий легендарний батальйон, батальйон добровольців з перших днів. Це 518 батальйон "Дике поле". Ми пройшли шлях, починаючи з Харківщини, Волчанська, звільнення Гусарівки, Куп'янська, Грушівки. Після Вовчанська був Лиман, Невське та Червона Попівка. І це був останній населений пункт, за мої півтора роки війни", — підкреслив він.
Напередодні Нового року захисник отримав поранення. За його словами, це не дозволило йому проходити подальшу службу:
"Ми заходили зачищати "зеленку". На Новий рік я отримав від росіян такий подарунок. Мене поранили. Я був евакуйований, лікувався в госпіталях, а потім повертався. Але здоров'я не дозволило проходити подальшу службу. Додому мені залишалось по карті рівно 16 кілометрів. Вже мріями я був практично вдома. 16 кілометрів — це не так багато, це 3-4 години пішки йти і ти вдома. Ти розумієш, що ти побачиш своє місто, свою домівку, домівку батьків".
"Хочеться створити затишок, щоб діти не думали про війну"
Після лікування чоловіку запропонували посаду директора Дунайського фахового коледжу Національного університету "Одеська морська академія" в Ізмаїлі. Наразі чоловік вже третій рік очолює цей навчальний заклад.
"Мені запропонували спробувати посаду виконуючого обов'язки директора, придивитися до дітей, як вони живуть. І от третій рік я на посаді директора, і мій маленький колектив такої великої сім'ї, яка називається Національний університет "Одеська морська академія", виріс з 70 курсантів, коли я прийшов, до 799", — зазначив Кононенко.
Він додав, що головне завдання для нього — створити дітям затишок, щоб вони не думали про війну.
"Хочеться створити їм оселю, затишок, для того, щоб ці діти не думали про війну. Про війну красиво не розкажеш. Війна - це завжди кров, сльози, втрати, краще нехай про неї не знають, нехай цим займаються дорослі дядьки, а у них перш за все, повинно бути дитинство".
Чоловік впевнений, що випускники коледжу займатимуть посади капітанів, старших механіків, електромеханіків на великих підприємствах Ізмаїла, зокрема в Українському Дунайському пароплавстві.
"Я думаю, що такі великі підприємства, які є в Ізмаїлі, як Українське, Дунайське пароплавство, запрацює на повну силу. І там безпосередньо посади капітанів, старших механіків, електромеханіків будуть займати, зокрема, і курсанти Дунайського фахового коледжу. Українському флоту — українські моряки", — зауважив Андрій.
"Я зробив його повністю інтерактивним"
До війни Андрій Кононенко виграв конкурс Microsoft "Вчитель-новатор" і створив електронний підручник з будови автомобіля та автомобільної діагностики, які отримали гриф міністерства. По ним займалася вся Україна, додав чоловік.
"Це був сучасний підручник з будови автомобіля, автомобільної діагностики. Тому що підручників на території України їх практично не було. А навчатися треба сьогодні і з сучасними знаннями, а не вивчати ЗІЛ-130, КАМАЗ, які в радянщину вже відійшли. Хотілося, щоб в учнів були сучасні засоби навчання. Я зробив його повністю інтерактивним".
Створити підручник чоловіка надихнули діти. За його словами, вони супроводжують його протягом всього життя.
"Надихнули мене, звісно, діти. Мабуть, все життя мене супроводжують діти. З 20 років до 45 років тим чи іншим чином я поряд з ними. Вони, мабуть, не дають мені дорослішати", — резюмував Кононенко.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
