Військовослужбовець Анатолій на псевдо Гаджал — із села Виноградівка Болградського району Одеської області. У Збройних силах України він із 2013 року. Пройшов окупацію Криму, оборону Маріуполя, бої за Бахмут. Із початком повномасштабного вторгнення пішов на фронт добровольцем разом із батьком і братом. Нині Анатолій — командир взводу мінометного розрахунку 122 окремої бригади територіальної оборони, проходить лікування зору та слуху після поранення. Його історія — у матеріалі Суспільного.
Служба з 2013 року: Крим і Маріуполь
Анатолій розповідає, що пішов служити після того, як його брата призвали до Криму за контрактом. Каже, що тоді вирішив: якщо брат іде — піде й він.
"Я теж зібрав документи і пішов служити. Прослужив у Криму три роки і три місяці. Після цього звільнився по закінченні контракту в серпні 2016 року. Там і став мінометником. А влітку 2015 року нам дали міномети — чотири дні підготовки і відправили в Маріуполь".
Під час подій окупації Криму Анатолій служив у піхоті, у мінометній батареї в районі Новоозерного поблизу Євпаторії. Сьогодні ті події він згадує з болем. Каже, що після оборони Маріуполя ще довго не міг позбутися нічних жахіть.
Повномасштабна війна і родина в одному строю
Попри пережитий досвід, із перших днів повномасштабного вторгнення Анатолій знову пішов на фронт. Мобілізувався на третій день війни. Каже, що батько пішов слідом за ним майже одразу. Через рік до ЗСУ долучився і брат.
"У 2022 році мені було 27 років, а брату — 28, він на рік старший. Коли моєму підрозділу потрібна була машина, я запитав у батька за його автобус. Він сказав: "Якщо я дам тобі автобус, то тільки якщо піду разом із вами водієм".
Анатолій зізнається, що намагався відмовити батька, але той прийняв рішення сам і прийшов служити до його підрозділу.
Після виходу з Бахмута серце батька зупинилося. Йому було 49 років.
"Зважаючи на ті обставини, що відбувалися в Бахмуті, не кожна людина це може витримати. Дуже багато стресу було. І так трапилося, що його серце не витримало. Він нікому нічого не казав і ні на що не скаржився".
Анатолій згадує, що востаннє зустрівся з батьком уже після виходу з Бахмута — вони були за кілька кварталів один від одного, все ж знайшли можливість побачитися, покурили разом і роз’їхалися. Каже, тоді все виглядало звично, і ніхто не думав, що це буде остання зустріч.
Командир мінометного взводу і бойовий досвід
На початку повномасштабної війни Гаджал був головним сержантом взводу. Однак бойовий досвід мінометника, який він мав ще з 2015 року, швидко зробив його командиром. Каже, що й досі часто отримує дзвінки від побратимів — просять поради.
"Я нікому ніколи не відмовляю. Навіть коли були на напрямку Великої Новосілки, хлопці з суміжних підрозділів зверталися з проханням допомогти виставити міномет через бусоль".
Він пояснює, що міномет можна налаштовувати по-різному — через бусоль, компас у телефоні або навіть по сонцю, але кожен спосіб має свої ризики.
"Чим більше методів ти об’єднуєш, щоб виставити міномет, тим менше буде пострілів для пристрілки і менше шансів, що ворог тебе виявить".
Поранення та лікування
Сьогодні Анатолій перебуває на лікуванні в Одесі. Поранення він отримав через дрон, який вибухнув прямо перед ним.
"Я завіз своїх хлопців на позицію з речами. Зранку приїхав із мінометом і мінами, налаштувалися, був невеликий штурм — відбили. Після цього лягли відпочивати. А зранку прокинувся, пішов по своїх справах і спіймав дрона".
Каже, що дрон залетів із тилу на низькій висоті — його майже не було чутно. Коли побачив, почав тікати, але встиг лише прикрити обличчя руками.
Уламок пошкодив ліве око та барабанні перетинки. Дрон був із запальною сумішшю, тому опіки були по всьому тілу. Військовий уже переніс три операції — на правому і лівому вухах. За прогнозами лікарів, шанси на відновлення зору становлять 50%.
"Навушники ми одягаємо, коли робимо постріл із міномета. Без них біля міномета просто нереально. Кожен постріл — це мініконтузія".
Плани на майбутнє
На запитання, чи повернеться він на фронт, Анатолій відповідає без сумнівів:
"Звісно. Там мої хлопці. Ми з перших днів повномасштабної війни разом".
Гаджал каже, що на позиціях головне — зберігати холодну голову і підтримувати один одного.
"Навіщо нервувати і переживати? Це ні до чого хорошого не приведе. Ми більше жартуємо, щоб тримати морально-психологічний стан".
Після війни Анатолій мріє створити сім’ю. Зараз, каже, свідомо не заводить стосунків. Під час відпусток навіть після поранень їде додому до свого захоплення — мотоспорту.
"Адреналін там не менший, ніж на війні. А далі — побачимо. Вірте в ЗСУ".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
