Ветеран війни Олег з Одещини майже два роки працює далекобійником, маючи протез лівої ноги. Поранення та ампутацію він отримав у 2022 році на Херсонщині, коли його бойова машина підірвалася на протитанковій міні. Після лікування і реабілітації чоловік повернувся до цивільного життя, навчився жити з протезом і знову сів за кермо фури.
Олег пішов на військову службу ще у 2014 році. Після мобілізації він ненадовго повернувся додому, а згодом знову став до лав війська. Напередодні повномасштабного вторгнення його підрозділ повернувся з ротації з Донеччини, де стояв поблизу Мар’їнки. Початок великої війни застав їх в Одесі — спершу військові обороняли південь області, а з березня 2022 року підрозділ перекинули на Херсонський та Миколаївський напрямки.
Під час бойових дій Олег отримав кілька поранень. Одного разу, згадує, за короткий час на їхню позицію прилетіло десятки снарядів. Після авіаудару його посікло уламками, однак він хотів повернутися до підрозділу. Лікарі цього не дозволили.
"Бувало таке, що за 20 хвилин ми з колегою нараховували 60–70 "приходів". Це тільки по одній нашій позиції", — розповів ветеран.
Згодом він перевівся до піхоти. Під час руху колоною машина, у якій перебував Олег, наїхала на протитанкову міну. Сам Олег дивом вижив. Ліву ногу ампутували, за праву лікарі боролися — її вдалося зберегти:
"Механік загинув одразу. Я сидів зверху на броні, ноги були в люку — це мене і врятувало. ... Медик потім казав: "Ти за мною йшов, у тебе нога бовтається, а ти все намагаєшся встати", — згадує чоловік.
Після виписки з лікарні наприкінці грудня чоловік зізнається: перші дні були найважчими. Він замкнувся в собі, не хотів ні з ким спілкуватися, накривали важкі думки. Переломним моментом стала розмова з близькою людиною, а також підтримка побратимів.
"Хлопці мені сказали: головне — у собі не замкнутися. Бо якщо замкнешся, дуже важко буде звідти вийти", — згадує Олег.
У родині — двоє доньок. Старшій було п’ять років, коли батько повернувся з пораненням. Спочатку їй було важко прийняти зміни, але з часом усе переросло у дитячий гумор.
"Вона й зараз каже: "Тато, де твоя ніжка?" А я відповідаю: "Та десь там, гуляє собі", — усміхається чоловік.
Пошук роботи виявився непростим: почувши про протез, роботодавці часто відмовляли. Зрештою Олега підтримав колишній знайомий, який запропонував роботу водієм фури. Чоловік оформив документи, пройшов перевірку і вийшов у рейси.
Нині він працює далекобійником на маршруті Україна — Румунія. За кордоном, каже, люди часто дивуються, бачачи водія з протезом, питають, чи він військовий, дякують, тиснуть руку.
"Я на це не звертаю уваги. Зняв протез — і нехай лежить збоку. Ампутація — то таке. Проживеш", — каже Олег.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
