Катерина Василюк вже понад рік шукає свого брата Володимира, який зник безвісти 29 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання. Для неї він був не просто братом — він замінив їй батька.
Останній дзвінок перед зникненням
29 жовтня 2024 року Катерина працювала в нічну зміну, коли отримала повідомлення від брата: "Сестричко, я на вихід". Вона відразу зателефонувала йому.
"Я благала його не йти, тому що я відчуваю, ну щось має станеться. Він каже: "Я мушу, тому що там мої хлопці" ,— згадує Катерина.
Через два дні Катерині зателефонували з повідомленням про зникнення брата. Вона зв'язувалась з побратимами брата, шукала номери, але відповідь була одна: "безвісти зник".
"Мене телефон з рук випав, тому що я не могла повірити в те, що за два дні в мене просто брат безвісти пропав. Як це так?",— каже дівчина.
Рік пошуків: від молитви до перегляду російських відео з полоненими
Катерина шукає брата понад рік. Кожен її ранок і вечір починається з молитви. А потім — робота з пошуку.
"Ранок починається з телеграм-каналів "Безвісти зниклі. Донецька область". Я заходжу і продивляюся відео, продивляюся списки, які РФ надає. Дивлюся всі відео, як знущаються з наших хлопців. Хоч часто і не показують обличчя, але може бути таке, що по голосу я зможу впізнати свого брата", — пояснює дівчина .
Вдома у неї біля ліжка стоїть фотографія брата.
"Лежу, розмовляю з ним і відчуваю, що він просто поряд зі мною, він мене слухає. Буває таке, що я сиджу, думаю, а може це все просто сон і треба прокинутися?" — ділиться Катерина.
Про акції родичів безвісти зниклих
Катерина регулярно бере участь в акціях родичів зниклих безвісти. Там вона знайшла людей, які переживають те саме.
"Мені задають питання, а чому я ходжу на акції, що воно мені дає? Я там знайшла тих людей, які переживають те ж саме, що і я. В цих людях є підтримка для мене. Перехожі, які не звертають на нас увагу, часто не розуміють, що сьогодні у нас біда, а завтра може і в них бути таке", — каже Катерина.
Вона вважає себе голосом брата.
"Я голос брата, тому що він не може там сказати за себе. Я сподіваюся, що мій брат в полоні. Там у нього немає права голосу. А я тут, я маю говорити його голосом, говорити за нього. Я буду голосом до кінця, поки я його не знайду".
Надія на обмін
Кожен обмін полоненими для Катерини — це надія побачити брата серед звільнених. Вона навіть передавала його фотографії зі своїм номером телефону українським військовим, які їхали на обмін. Катерина також розповіла, що Володимир обіцяв сестрі повернутись живим:
"Він сказав, що я повернуся живим, обов'язково. Я дуже хочу, щоб цей день настав, щоб він вийшов з маршрутки, яка їздить на обміни, щоб я його просто підійшла і обняла, і сказала йому дякую за все, що він там витримав".
На Володимира чекає і його шестирічна донька Аріна. Вона постійно питає, де її тато.
"Для мене це дуже важко чути, тому що в її очах я бачу його. Заради цієї маленької дівчинки тримається вся наша родина. Заради неї. Тому що наш обов'язок – знайти і повернути тата для доньки", — каже Катерина.
Брат дуже любив свою дитину, розповіла Катерина. Його мрією було виростити доньку і дати їй найкраще з того, чого не було у нього самого. Він мріяв про власний будинок, про власну сім'ю, про те, щоб вся родина сідала за великий стіл і вечеряла разом.
Життя у тіні
Катерина каже, що вона більше не живе — вона просто існує як тінь:
"Я не живу. Я ходжу шукаю свого брата, тому що його немає, і немає нашої родини, і немає мене. Ми просто як тінь ходимо. Вже руки опускаються, але ти розумієш, що тобі треба ще щось зробити. Ще постукати в які двері, щоб тобі сказали правду".
Катерина мріє знову побачити брата та сказати йому найголовніше:
"Я б йому сказала, що я його сильно люблю, що я за ним скучала. І то, що я боролася за його повернення додому. І за те, що я це все робила не тільки для себе, а робила для його донечки. І я б, мабуть, його так міцно обняла і не відпускала б нікуди, чесно".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області.
