Василь Федоренко поєднав служіння Богу зі службою Україні — був священником кафедрального храму в Маріуполі та офіцером 23 загону Морської охорони на Одещині. Чоловік обороняв місто та завод "Азовсталь", потрапив у полон та провів там три роки і один місяць. Наразі отець Василь проходить реабілітацію і планує продовжити службу капеланом.
Служіння у Маріуполі та початок війни
До повномасштабного вторгнення Василь Федоренко був дияконом кафедрального храму Святого Петра Могили в Маріуполі та офіцером із роботи з персоналом у 23 загоні Морської охорони. Він обрав військову службу ще у 2001 році та поєднував її зі священницьким служінням.
"На військовій службі я з 2001 року, пішов свідомо, пішов простим контрактником, але намагався завжди досягати чогось кращого. І коли з'явилася можливість стати офіцером, я не вагаючись пішов цим шляхом, здобув вищу освіту, і став офіцером по роботі з персоналом", — розповів Василь.
Повномасштабне вторгнення для чоловіка розпочалося з вибухів від ракетних ударів. За його словами, тоді росіяни масовано обстріляли аеропорт в Маріуполі:
"Усі ми прокинулись від того, що почався ракетний обстріл. Ми чули, як летіли ракети, лягали при цьому на підлогу. І перші звістки про те, що були уражені об'єкти, це було про ураження Маріупольського аеропорту та батальйону протиповітряної оборони, який теж перебував на західній околиці Маріуполя".
Священник згадує дні оборони як час руйнувань, бомбардувань та людських трагедій. У перші тижні боїв захисники усвідомили, що зіштовхнулися з жорстокістю.
"В історичній ретроспективі це можна порівняти з картинами руйнування Варшави, коли Гітлер руйнував Варшаву, так Путін руйнував Маріуполь. Це беззахисність міста під обстрілами, бомбардуваннями, літаками. Ми тоді зрозуміли, що зустрілися з абсолютним злом, яке тільки може існувати в цьому світі. Нас просто всіх знищують: і військових, і цивільних", — підкреслив чоловік.
"Я хрестив людей і на позиціях, і в полоні"
Під час оборони Василь Федоренко здійснював духовну службу. За словами священника, він хрестив бійців на передовій та підтримував їх молитвами.
"Я хрестив людей і на позиціях, і в полоні. Ті, хто серцем прийняв Христа, ті, хто зрозумів, що це єдина надія залишитись на землі живих. І Господь показав мені силу в протистоянні з противником. Коли у боях в мене стріляв цілий підрозділ, і я залишився живим. Або коли я просто робив крок в сторону, і на те місце прилітав ворожий снаряд. Я просто молився. Коли була можливість прийти в храм, я під обстрілами підіймався на дзвіницю і дзвонив".
Оборона Азовсталі та поранення
Під час прориву до Азовсталі отець Василь опинився на бронемашині Нацгвардії, що йшла у складі колони на прорив. БТР, на якому перебував священник, був єдиним з бронетехніки, що зумів прорватися через вогонь.
"У складі першої колони, яка йшла на прорив, наш БТР зумів прорватися на міст. Єдиний з тієї бронетехніки, яка рухалася в цій колоні. Але нам не поталанило. Внаслідок обстрілу у нас БТР перевернувся. Я попав під нього, опинився у воді, винирнув, побіг далі. У статусі трьохсотого я перебував в так званому підвалі третього рівня", — зазначив чоловік.
Він додав, що під час перебування на Азовсталі росіяни обстрілювали їх постійно. Обстріли посилювалися під час великих свят:
"Усі свята, на Пасху, на так званий День перемоги, ворог нас жорстоко, ще більше обстрілював, збільшувалася кількість повітряних ударів. Удари були такої сили, що колони в підвалі і взагалі вся будівля, в якій ми знаходилися, на 10-15 сантиметрів рухалась в сторону. Бомби падали на територію заводу, що навіть ехо, як землетрус, доходило до нас".
Полон: очікування, жорсткі умови і невідомість
Коли українських бійців оголосили полоненими, вони морально готувалися до найгіршого, зазначив отець Василь. У полон їх доправили автобусами в Оленівку.
"Ми їхали в автобусах, вони були з Ростова. Ми цілу ніч стояли під парканом з колючим дротом цієї колонії. Мабуть, кожен з нас дивився на цей дріт і думав, на скільки років ми туди потрапили", — згадує чоловік.
У полоні отець Василь провів понад три роки. Його звільнили 26 лютого 2024 року.
"Хтось каже, де твій Бог, чому він допустив цю війну. Я не думаю, що Господь це допустив. Ми самі винні. До нас прийшло зло давно. Воно прийшло у 2014 році. І ми не змінилися. Ці всі руйнування — це відповідь на наше неправедне життя протягом цих 30 років", — зауважив священник.
Після звільнення отець Василь проходить реабілітацію, відновлюється та планує продовжити навчання у духовній семінарії. Також чоловік хоче повернутися до служби у якості капелана.
"Я став капеланом у бойових умовах і робив усе за покликом серця. Зараз я продовжу навчання в Дніпровській духовній семінарії. Намагаюся повернутися до життя: і фізичного, і ментального, і духовного. На даний час буду продовжувати службу в якості капелана у своєму 23 загоні Морської охорони. Бо я відчуваю, що я тут потрібний", — резюмував Василь Федоренко.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
