На Одещині й досі зберігаються місця та легенди, пов’язані з отцем Інокентієм Балтським (у миру — Іваном Левізором) — харизматичним священником початку ХХ століття, довкола якого виріс цілий релігійний рух. Частина людей називає його святим і чудотворцем, інші — релігійним шахраєм. Про підземний монастир, заборони для послідовників і переслідування з боку влади розповіли краєзнавці, віряни та священник.
Хто такий Інокентій
За словами краєзнавиці Олени Звеліндовської, Інокентій (у миру — Іван Васильович Левізор) народився в Бессарабії, біля Сорок, у селі Косеуць, у віруючій родині:
"Вже в 16-річному віці він почав служити в місцевому монастирі, але за свідченням істориків, він там не довго прослужив. Ну наче через те, що якось неправильно він себе поводив, не по тих канонах, як там потрібно було себе вести", — розповіла жінка.
Пізніше він опинився в Одесі, підробляв на базарі, потім поїхав до Петербурга і, за місцевими переказами, зустрічався там з Григорієм Распутіним.
"Ця видатна особистість надихнула його на подальшу діяльність. Після того Інокентій повертається на південь і поступово збирає навколо себе людей".
Вже в Балті Інокентій намагався зробити монастир впливовішим — зокрема, перепоховати в нього мощі священник Феодосія Левицького. Сам Інокентій, за словами краєзнавиці, оголосив, що на нього "зійшов Святий Дух" і що через нього люди можуть урятуватися "від страшного суду".
"Ми знаємо, що коли в церкві з’являються мощі святого, збільшується приход, громада і фінансова спроможність. Він вважав себе провідником через Ісуса Христа, який має показати людям шлях до спасіння", — каже дослідниця.
"На ньому дух святий був": як це бачать послідовники
Під час зйомки до знімальної групи підійшов місцевий житель Анатолій, який називає себе інокентіївцем. Він переконаний, що Інокентію являлася Богородиця ще в підлітковому віці:
"Сім'я у нього була дуже набожна. Інокентій теж був такий, в числоті вихований. І десь в 16 років йому перший раз з’явилася Божа Матір. І вона йому сказала: цей час прийшов… включайся в служіння мені. І так це було рази два чи три".
Анатолій каже, що Інокентій набудував печери, наземні монастирські корпуси, люди там жили, а помер він нібито від отруєння більшовиками наприкінці 1917 року.
"Більшовики його морфієм отравили. Він знав про це, бо дух святий йому відкрив. І сказав: "Я цей час вип’ю за мій народ, як жертву за людей своїх", — каже Анатолій.
Послідовник стверджує, що Інокентій три роки після смерті "лежав нетлінний" у печерах, поки більшовики не забрали тіло, а вночі "зійшов стовп світла... в стовпі світла він був піднятий на небо".
Жителька села Казбеки Любов із дитинства приходить до місць, пов’язаних з Інокентієм. Вона згадує випадок, який запам’ятала на все життя:
"Одного разу чую — у капличці співають, так красиво. А нема ні машин, ні людей. Я сіла на дорозі, почекала, поки закінчать, заходжу — а там ні одної живої душі... Я не п'ю взагалі. А тоді я була ще дитиною, щоб мені там щось привидилось".
Жінка прибирає каплицю, запалює лампадки, слідкує за порядком. Каже, що робить це не з примусу, а від серця — бо вірить, що Інокентій молиться за всіх, хто приходить із чистою душею.
Правила інокентіївців: шлюб під забороною, лікуватися не можна
Краєзнавиця Звеліндовська пояснює, що громада Інокентія жила за суворими правилами:
"Не можна було одружуватися, не можна було приймати медичну допомогу. Бо якщо лікар смертний, як він може дарувати життя іншому?".
За традицією інокентіївці будували багато криниць, бо вірили, що вода в них має цілющі властивості. Також використовували "священний єлей", молилися самому Інокентію.
"Копали не тільки криниці, а ще альтанки, де стояли ікони. Люди могли окропитися водою і помолитися".
Частина цих криниць і капличок з іконами збереглася й сьогодні. Зокрема, нині на території колишнього монастиря залишилася старовинна купіль. Дослідники припускають, що вся система ходів займала близько трьох гектарів, а разом із наземними спорудами — близько п’ятнадцяти.
Що каже церква і чому його називають сектантом
Настоятель отець Володимир пояснює, що Інокентій справді мав шалену харизму, служив молдавською мовою, через що мав "нагорали" від єпархії, але з часом почав ставити себе так, ніби на нього зійшла "особлива благодать Святого Духа" і він — її втілення.
"Це грубе порушення всієї догматики… і тому це не може бути нічим іншим, окрім сектантства. Він був покараний, відбував заслання в монастирі на Соловках, але потім повернувся", — наголосив священник.
Отець Володимир також розповів, що у майже кожній хаті, де проживають старі мешканці села Липецьке, можна знайти фотографію Інокентія. Однак люди пам'ятають не тільки чудеса:
"Було дуже випадків наглої брехні, здирництва, змушували молодих дівчат гарненьких до всяких неприємних речей. Це все люди пам'ятають. Є ставлення в деяких сім'ях як до чудотворця, деякі сім'ї вважають його релігійним шахраєм, який обдурював довірливих християн".
Чому рух живий досі
Попри переслідування — ще з часів Російської імперії, а потім СРСР — громада інокентіївців збереглася. У 1952 році тодішній перший секретар ЦК Компартії Молдавської РСР Леонід Брежнєв навіть просив центральну владу депортувати їх.
Але інокентіївці залишилися. Його послідовники налічують кілька тисяч людей — переважно жителів Одеської області, етнічних молдован, а також громадян Молдови та Румунії.
Сьогодні вони приходять до каплички, прибирають територію, палять лампадки й моляться Інокентію так само як їхні бабусі. А в багатьох хатах села Липецьке, каже священник, і досі є його фотографії.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області.
