У Подільську відкрили першу церкву Православної церкви України — гарнізонний храм Святого Юрія Переможця. Його настоятель, отець Михайло Базилько, поєднує служіння священника і капелана прикордонників. У розмові з Суспільним він розповів, як громада пройшла шлях від хатньої молитви до власного храму та чому молитва важлива навіть після бою.
Від хатньої молитви — до гарнізонного храму ПЦУ в Подільську
Подільськ отримав перший храм ПЦУ. Якою була ця дорога?
Починали ми ще в хаті нашої парафіянки Інни Туренко, відомої волонтерки. Десять років тому зареєстрували громаду, але власного храму не мали. І лише навесні цього року постала святиня — гарнізонна церква "Святого Юрія переможця".
Чи було важко відстояти громаду?
Так, ми відчували великий тиск з боку Московського патріархату. Частково він є й сьогодні. Але нас тримала підтримка людей. Коли за тобою громада, ніхто не зламає.
Капелан прикордонників: "Моя місія — бути поруч із воїнами"
Ви священник і капелан одночасно. Як поєднуєте ці ролі?
Я офіційно капелан прикордонників, але фактично опікуюся всіма військовими частинами в місті й окрузі. Це понад вісім років служіння — у тилу, в шпиталях, а часом і на бойових позиціях. Моя місія бути поруч. Бо коли військові виходять із бою, йому потрібна не тільки їжа і відпочинок, йому потрібна молитва, слово підтримки, відчуття, що він не сам.
Чи були моменти, які особливо запам'яталися?
Так. Колись двоє військових казали мені, що вони атеїсти. А коли після бою вони вийшли живими, першими підійшли саме до мене, подякували Богові й попросили благословення. У такі миті розумієш: навіть ті, хто сумнівається, відчувають силу молитви.
Як живе громада церкви ПЦУ в Подільську сьогодні
Чим живе парафія сьогодні?
Повноцінними богослужіннями. Нещодавно хрестили маленького Олександра. Його батько й дідусь — прикордонники. Це символічно: ми хрестимо дитину воїнів у храмі, що став українською святинею.
Окрім духовної опіки, ви активно допомагаєте фронту.
З 2014 року громада не перестає допомагати військовим. Збирають медикаменти, продукти, смаколики. Особливу роль у цьому відіграє волонтерка Інна Туренко — її домашні пироги і ковбаса добре відомі на передовій.
"Їхня жертва не була даремною": про втрати і віру
Що для Вас найважче у капеланстві?
Проводжати в останню путь тих, кого знав особисто. Коли говорив учора, а сьогодні стоїш біля домовини. Слова застрягають у горлі. Але ми молимося і віримо, що їхня жертва не була даремною.
Що тримає Вас у ці часи?
Віра і молитва. А ще виконання двох головних заповідей: возлюби Бога і возлюби ближнього. Якщо ми цього дотримуємось, то жоден ворог нас не зламає.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
