Перейти до основного змісту
"Хотів кричати: а як же я?": інтервʼю із захисником Зміїного, який 1041 день провів у російському полоні

"Хотів кричати: а як же я?": інтервʼю із захисником Зміїного, який 1041 день провів у російському полоні

27-річний прикордонник із Подільська Володимир Гутник захищав острів Зміїний у перші години повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022-го потрапив у російський полон, де провів 1041 день в полоні.

28 лютого 2025-го він повернувся додому, де його зустрічало все місто. Після реабілітації боєць планує вступити до вишу, щоб стати психологом і допомагати побратимам.

Володимир Гутник іх Зміїного
Володимир Гутник, захисник Зміїного. Фото з архіву Володимира Гутника

Коли ви вперше вдихнули повітря свободи — яким воно було?

Найцікавішим було, що на момент обміну за весь час полону я вже не пам’ятав українських пісень. Намагався згадати, але не виходило. А от коли ми сіли в автобус — наче прорвало. Одразу відчувалася свобода. Хлопці почали вигукувати "Слава Україні! Героям слава!". А ми ще стояли на території ворога, старший по обміну зробив зауваження: "Почекайте ще трохи". Але нас було не зупинити.

Хто був першою людиною, чию руку ви міцно стиснули після повернення?

Після повернення я фактично обіймався з усіма. Це була вже така потреба. Було приємно бачити геть усіх. Саме наших українців.

Ви пам’ятаєте, що побачили першим у Подільську, коли приїхали додому?

Це був нескінченний натовп. Я хвилювався, щоб тільки ніхто не потрапив під потяг. Велика кількість людей з прапорами, плакатами та квітами — це було зворушливо і дуже цінно.

Захисник Зміїного володимир Гутник
Володимир Гутник тримає прапор спільноти захисників Зміїного. Фото із архіву Володимира Гутника

Кажуть, пів року після полону — це друге народження. Як ви відчуваєте цей час?

Перші три місяці після полону ще триває усвідомлення того, що тобі потрібно: де не доробив, що потрібно допрацювати, а де зупинитися. Аж на п’ятий місяць я зрозумів, що я вдома. Зараз уже восьмий місяць після повернення і життя стає більш планомірним.

Чи залишилися у вас звички після полону, які досі важко позбутися?

Так. Залишилася звичка, з якою я намагаюся боротися: називати середовища "камера", "койка". Це дуже погана звичка, але я працюю над тим, щоб її позбутися.

Що було найважче витримати: сам полон чи навчитися жити після нього?

Для мене було важче витримати полон, бо я не мав жодної звістки з дому ці три роки. Виривав якусь інформацію з російських новин, але вона не так гріла, як листи, які отримували хлопці з дому. Там є деталі, посил, живий текст. Це був дуже важкий час.

Володимир Гутник, прикордонник зі Зміного
Володимир Гутник з мамою Оленою. Фото із архіву Олени Гутник

Було понад тисяча днів болю, надії та невідомості. Як ви пережили цю відстань у часі?

Це страшний та підвішений стан. Ми намагалися стежити, скільки обмінів відбулося. Був випадок, коли хлопців забрав "Червоний хрест" начебто на обмін, а через півтора року я побачив їх у Тульській області. Це сильно підривало. Почав запитувати себе: а ці обміни взагалі є?

Ще був момент, коли у травні 2024 з острова Зміїного обміняли близько 20 людей. Я чув: "З островом, з острова…" — і думав: "Скоро і моя черга". Хотілося кричати: "А як же я? Я з ними!" Але потім нас привели до камери і я побачив, що з острова залишився не один.

Що тоді тримало вас?

Розуміння, що мене вдома чекають рідні: мати, брати й сестра, бабуся. Мені було до кого повертатися. Зі мною ще був військовий, теж полонений з України. У нього дружина та син. Ми розуміли, що маємо триматися й підтримувати один одного.

Захисник Зміїного Володимир Гутник
Володимир Гутник. Фото із архіву Володимира Гутника

У полоні навіть вороги іноді можуть здивувати. У вас були такі випадки?

Дуже сильне здивування було, коли приїжджала московська зміна. Вони були більш адекватні і їм було байдуже до нас. А от буряти любили знущатися, їм це приносило задоволення, робили це для розваги.

Повернувшись, ви знову зустрілися з побратимами. Що між вами змінилося?

Вони мене називають героєм, а я вважаю героями їх. Я потрапив у полон із тієї частини, що зараз посилює важливу ділянку кордону. Розумію, що вони й далі захищають Батьківщину і це справжні герої. Постійно спілкуюся з ними й підтримую.

Чи мрієте знову побачити острів Зміїний?

Звичайно. Це моя найулюбленіша ділянка кордону. Навіть маючи військовий характер, він не втратив своєї природної краси. Для мене острів такий же видатний, як "Асканія-Нова" чи Говерла. Я з любов’ю згадую його територію.

Ви символ незламності для Подільська. А що, на вашу думку, робить людину незламною?

У кожного своя точка незламності. Якщо хочеш знайти найліпшого військового — знайди того, кому втрачати нічого. Він, не озираючись назад, буде йти вперед. А якщо хочеш знайти найліпшого захисника — знайди людину, якій немає куди відступати. Вона буде до останнього стояти на своєму й боротися. Щоб знайти свою точку незламності, потрібно відшукати те, що у вашому серці викликає найтепліші відчуття.

"Хотів кричати: а як же я?": інтервʼю із захисником Зміїного, який 1041 днів провів у російському полоні
Володимир Гутник, прикордонник, захисник Зміїного, звільнений з російського полону. Фото із архіву Володимира Гутника

Якби ви мали можливість сказати кілька слів тим, хто ще в полоні, що б це було?

Залежить від того, хто там. Як показала практика, є такі, яким хочеться сказати: "Не повертайся", а є ті, яким хочеться сказати: "Не зламайся, повернись". Дуже хочеться, щоб усі наші хлопці повернулися. Хочеться сказати: ми вас чекаємо, все мине, все налагодиться. Але, на жаль, не всі, хто повертається, цього варті.

Уявіть, що війна закінчилася. Де ви в цей момент і що робите?

Я в цей момент зустрічатиму хлопців. Для мене це найважливіше. Пам’ятаю, як після повернення у шпиталі мене вразили дитячі малюнки. Саме вони давали наснагу швидше відновлюватися. Я навіть їздив у Трускавець і привозив малюнки військовим.

Зараз багато подорожую Україною, зустрічаюся з побратимами. Планую вступити до вишу, здобути психологічну освіту, щоб надавати кваліфіковану допомогу тим, хто повернувся з війни та полону.

Що відомо про захоплення та звільнення острова Зміїний

  • Острів Зміїний, що входить до Кілійського району Одеської області російські війська атакували 24 лютого. Спочатку вони запропонували українським військовим здатися, а коли отримали у відповідь "Русский военный корабль, иди на*уй!" — почали ракетно-артилерійський удар. О 22:05 острів захопили.
  • 26 лютого в російських ЗМІ з'явилася інформація, що захисники були захоплені в полон. Її почали перевіряти й 1 березня ЗСУ ідентифікували більшість прикордонників.
  • 1 липня російські військові евакуювалися з острова Зміїний. Вони знищили частину своєї техніки, документацію та речі.
  • 7 липня українські військові встановили на острові державний прапор. Зміїний розмінували та дослідили.

Автор: Олександр Таранюк

Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області

Топ дня
Вибір редакції
На початок