На їхні концерти приходять у костюмах, з ріжками та танцюють хороводи. Хто така міфічна "Рогата Жаба"? Де вона мешкає та як народжуються чарівні тексти й казкова анімація для кліпів? Соліст гурту Михайло Барановський та художниця й перкусіоністка Анна Птиця відповіли на питання, які спеціально для них підготували фанати — в ексклюзивному інтерв’ю для проєкту Суспільне Одеса "Свої Люди".
Хто вигадав назву гурту "Рогата Жаба" та які були попередні варіанти?
Михайло Барановський — соліт і гітарист гурту "Рогата жаба": ніхто "Рогату Жабу" спеціально не вигадав — вона сама до нас прийшла. Ми в певний момент зрозуміли, що не варто ускладнювати собі життя. Якщо тобі подобаються жаби й ти бачиш рогату жабу, цього вже достатньо. Варто лише вкласти в неї трохи сенсу та любові, і раптом виявляється, що ця істота здатна об’єднати навколо себе безліч людей. Вони можуть разом танцювати, навіть якщо ніколи раніше не зустрічалися, і їх єднає одне — любов до жаби.
Довідка: Харківський гурт "Рогата Жаба" існує з 2019 року та грає у стилі, як самі його називають, індастріал рок-фолк. Мають два мініальбоми — "Десь Під Хмарами" та "По Сліду З Вугілля"— і декілька синглів.
Анна Птиця — художниця і перкусіоністка гурту "Рогата жаба": У моїй уяві вона (жаба — ред.) вперше з’явилася з ріжками. Хоча існує реальна порода рогатих жаб, я бачу її з очима, що мають загострену форму.
Михайло: ми просто не зупиняли свою фантазію. Почули назву "рогата жаба" — і уявили ці ріжки. Потім намалювали в уяві, як вона спить, бачить сни й має власні всесвіти.
Довідка: Рогаті жаби (Ceratobatrachidae) — родина земноводних підряду Neobatrachia ряду Безхвості. Має 5 родів та 85 видів.
Ваші пісні та вірші звучать і читаються як справжні казки. А що сниться вам самим?
Михайло: я навіть написав про це пісню — "Я Не Бачу Снів". Мені взагалі нічого не сниться. Здається, у мене щось схоже на фантазію, я не бачу жодних картинок у голові. Птиця діаметрально протилежна, вона бачить все.
Анна: мені сняться дуже яскраві сни, але якщо я буду їх переказувати, то ми просто всі заснем.
Ваш гурт існує вже майже п’ять років, з 2019 року. Яким він був тоді та який зараз? Як змінювався склад команди?
Михайло: наш гурт тоді мав назву "Orange Tree", і наш улюблений жарт був: "Чому Orange Tree, якщо вас четверо?".Тоді ми співали англійською та виступали у різних локальних барах. Потім, приблизно під час карантину, батько Птиці спитав мене, чи не хочу я спробувати заспівати українською, і так народилося "Рогате Жабеня". Після народження цієї пісні ми зрозуміли, що вся творчість гурту розвертається на 180 градусів. Бо ця пісня стане просто поворотною. Склад за цей час змінювався тричі, це дуже складно.
Довідка: Гурт до "Rohata Zhaba" мав дві назви – "Orange Tree" та "Adahy" (це ім’я, яке значить "той, хто живе в лісі"). У команді гурту п’ятеро учасників: соліст, гітарист і автор пісень Михайло Барановський, художниця та перкусіоністка Анна Птиця, гравець на кахоні, оператор і монтажер Євген Френкель, скрипалька Аліса Шевцова та бас-гітарист і звукорежисер Честер Іванена.
Як ви визначаєте свій музичний стиль? Чи одразу він виник у вас разом із назвами гуртів, чи поступово прийшли до нього разом із "Жабкою"?
Михайло: ми всі слухаємо дуже різну музику і майже ніколи не використовуємо референси для того, що пишемо. Просто, коли я відчуваю щось у повітрі — я це приношу. Спочатку виходить якась каша, потім суп, олів’є, і нарешті — пісня. Досі ми не можемо чітко відповісти, який це жанр.
Анна: але називаємо ми його індастріал рок-фолк.
Довідка: На концертах учасники гурту перевтілюються на казково-фентезійних істот і співають про сни Рогатої Жаби. Пісні гурту мають сотні тисяч прослуховувань на Spotify.
Розкажіть, коли настало відчуття, що слава прийшла і вас вже знають. Коли виникла потреба розширюватися?
Анна: ми виступали все життя в Харкові і до війни збирали там аудиторію у 100-150 людей. Для маленького гурту це було доволі багато. Потім почалась війна. Ми тривалий час не давали концертів, навіть скрипальки не було, по суті половина гурту відпала. Але згодом зіграли перший сольний концерт у Львові, на який прийшло близько 250 людей. В місті, в якому ми ніколи не давали концертів, в якому ми не жили, в якому немає наших знайомих. Тоді ми зрозуміли, що, мабуть, щось дійсно працює.
Ви зараз живете у Львові чи у Харкові?
Анна: нас пятеро: четверо живуть у Львові і скрипалька живе у Харкові.
Як ви репетируєте? Онлайн?
Анна: дуже рідко.
Михайло: ні, онлайн ми не репетируємо. Зазвичай, коли розуміємо, що в якомусь місті буде концерт, ми витягуємо Алісу з Харкова і інтенсивно репетируємо тиждень-два, доки все не буде готово!
Де ви відчуваєте свій дім сьогодні?
Михайло: Знаєте, саме відчуття дому — це Україна. Але хотілося пожити ще десь. Наприклад, зараз ми націлились на Португалію. Для творчості це дуже важливо: бачити різні куточки світу, різні країни. Навіть дивишся на будинки і розумієш, що люди, які їх будували, мали зовсім іншу ментальність. Проте дім — це все ж Україна.
Чи можна вважати вашу музику нішевою? Іноді артисти прагнуть, щоб їхня творчість була не для всіх — вони мають свою аудиторію і не хочуть переступати цю межу, аби не стати більш популярними, більше попсовими. Ви як себе відчуваєте у музиці?
Анна: чесно, напевно хочеться, щоб більше людей розділили нашу філософію, тому що у нас пісні не про людей в цілому. Ми б хотіли, щоб люди звернули увагу на те, що щось ще є окрім людей і про що ще можна думати окрім світу для людей.
Михайло: ніколи, від початку існування гурту, не було ідеї робити це для інших людей. Ми робимо, тому що нам подобається, тому що нам дуже цікаво вивчати власний всесвіт, який побудовується прямо перед нами. І нам неймовірно приємно від думки, що люди в цьому щось знаходять для себе.
Хто малює анімацію для кліпів?
Анна: різні люди. Спочатку зʼявилася анімація на пісню "Красивий марш" з першого альбому — її без нашого замовлення створила група студентів. Нам так сподобалося, що ми замовили в них ще дві анімації — на "Лісовик" та "Десь під хмарами". Анімація на "Тихохотку" з’явилася випадково: дівчина зробила короткий фрагмент близько 30 секунд, і ми попросили її трішки подовжити, щоб створити повноцінне відео. Нам подобається така колаборація з іншими художниками, з іншими митцями, тому що вони по-своєму бачать світ жаби. І навіть, коли ми даємо замовлення, ми не кажемо, що там має бути. Вони самі слухають пісню та придумують.
Михайло пише вірші. Як приходить натхнення і про що ваші поезії? Я помітила, що у них багато тіней, часто зустрічаються образи чортів. З чим це пов’язано? Чи це відображення внутрішніх переживань, чи, можливо, вам просто близькі такі сутінкові настрої у творчості?
Михайло: коли я починаю писати будь-яку пісню, я не знаю, про що вона буде. Мені дуже потрібна відправна точка, особливо якщо говорити про вірші. Це може бути просто комбінація букв або слів, які дуже природно звучать разом. Наприклад, "По сліду з вугілля, ламаючи гілля". Я можу написати цю строчку і навколо неї вибудовувати весь сюжет. Мені подобається, як ці слова перетікають між губами, між язиком і ротом. Я насолоджуюся вимовою і просто створюю навколо цього власний всесвіт.
Як відреагував ваш всесвіт жабенят на події, що відбуваються в Україні? Чи змінилася творчість, чи змінився настрій у вашій музиці?
Анна: насправді майже ніяк не змінолось, можливо стало трішки більше скептичним. Для нас творчість своєрідний відпочинок — для наших слухачів, для військових, які кажуть, що слухають нас і їм дуже подобається, а також для людей з окупованих територій. Це світ для тих, кому зараз у ньому може бути комфортно.
Михайло: сейф-простір, де можна забути про все. Просто відпочити, забути про себе, забути про все навколишнє і єднатися з паралельним всесвітом, що працює зовсім по іншому.
Анна, чи можна запитати про батька? Він був військовим?
Анна: був, але на в першу чергу. В першу чергу він був скульптором і музикантом.
Батько Анни Птиці, Антон Дербілов, художник та учасник харківського гурту Alcohol Ukulele, загинув у боях за звільнення Кремінної.
Анна: батько пішов воювати ще на початку повномасштабного вторгнення, тобто вже 24 лютого 2022 року. Він щиро вірив в ідею кращого майбутнього. Був доброю людиною, і ми завжди мріяли дожити до 120 років, щоб побачити прогрес. Але те, що чинить Росія в нашій країні, це зворотний розвиток. Він дуже не хотів такого майбутнього для нас і пішов воювати за свої переконання.
Коли розпочалась війна, ви були в Харкові? Як ви цей день пережили?
Анна: це було дивно, тому що я саме тоді малювала афішу для нашого виступу. Тоді вже "нагрівалося", про це говорили всі. Я дуже хотіла створити афішу, яка б дарувала відчуття затишку. У мене вийшло коло, в якому жабки сидять біля вогнища, а на фоні падають зорі. Знаєте, це щось масштабне, епічне — на фоні, а тут — маленький затишок, місце, де можна відпочити. І поки я малювала ці зорі, почула перші вибухи. Це було ніби пророцтво, не знаю. Правда, на той момент ми навіть не думали, що нас обстрілювати будуть. Тобто це виявилося для нас неочікуваністю.
Потім батько пішов. Унього було довге волосся, він спеціально відрощував його, бо займався фламінкою. А коли ми побачили його зі стриженим волоссям, яке йому підстригла мама. Дуже боляче було на це дивитися.
Багато років ви разом — вся сім’я, ваш гурт, п’ятеро людей. Сьогодні багато колективів справді перетворюються на родини. Розкажіть, як у вас складаються особисті стосунки всередині колективу? Чи є серед вас пари?
Анна: мама жаба і папа жаба
Давно ви разом, як пара?
Анна: вже шостий рік прийшов, трохи більше.
Де пропозиція руки і серця? Або для вас це не важливо?
Анна: для нас важливий сам ритуал. Ми хочемо провести дуже гарну церемонію. Обручки у нас будуть у вигляді мокриці, і все відбуватиметься в лісі. Єдиним, хто буде нас вінчати, стане наш друг. Свідком буде Женя, у костюмі, який символічно поєднує жіноче і чоловіче — половина тіла у жіночому вбранні, половина — у чоловічому. Він цього не знав, але по його очах було видно, що здогадувався. У нас вже є своя дитина — це "Жаба". Що ще може бути?
Коли ця подія станеться? Для фанатів треба знати. Найближчий рік, півроку, секрет?
Михайло: це як весь шлях "Жаби". Ми не заперечуємо шляху, як буде, то буде.
Анна: треба буде влаштувати якийсь великий святковий концерт.
Переходимо до фанатів, які приходять на ваш концерт не з пустими руками. Вони вам дарують ріжки, вони їх одягають, ліхтарики, хороводи. Як це все почалося?
Анна: навіть каблучки мені дарували. Вчора у Вінниці.
Михайло: іноді такі подарунки роблять, що ми прямо такі – ого. Нам одна фанатка у Львові подарувала живий мох.
Анна: вона привезла його з Карпат. Це була невеличка коробочка з мохом, дуже гарна, з кольоровою папірцем, на якому було написано "Це мох із Карпат. Я вам його привезла". Ми його розпилюємо вдома. Іноді є такі дрібнички, які людини не мають значення, а для тебе важливо.
Михайло: свідомо та особисто ми цього не ініціювали. Просто склалося так, що у людей виникло відчуття, ніби з’явився запит робити якісь дивні речі, відійти від звичного канону – робота, школа, університет і так далі. Вони відчули бажання спробувати щось інше. І саме так вийшло, що ми займаємося цим і створюємо сейф-простір.
Коли фанати вперше почали водити хоровод, і це вас здивувало — можете пригадати, на якому концерті це сталося?
Анна: це ще в Харкові до війни було.
Михайло: ми побачили наші перші хороводи, і ми відчули, що туди нам і треба. Рухаємося, рухаємося.
На концерти гурту приходять натовпи слухачів, які надягають ріжки, вбираються в середньовічні сукні й танцюють у хороводах.
Ви спілкуєтесь в соцмережах зі своїми фанатами?
Михайло: так. Повідомлень багато, але намагаємося в міру сил.
Анна: постійно після концерту виходимо до людей, просто спілкуватись і провести час..
Ми теж поспілкувалися з жабенятками, які чекають вас в Одесі кожного разу. І в нас іде кілька питань від фанатів. Ваша шанувальниця запитує "Розкажіть, будь ласка, детальніше про пісню "Водомірка". Ваш новий альбом відрізняється від попереднього. З чим це пов'язано?".
Михайло: "Водомірка" – це, напевно, найяскравіший момент, коли ми відчули, що щось змінюється. Саме ця пісня стала для мене сигналом: навколо "Водомірки" потрібно зібрати ще кілька композицій, щоб створити повноцінний альбом. Це був своєрідний ключик, момент, коли ми зрозуміли, що зараз робимо творчий поворот. Ми багато працювали разом: я написав партію гітари, текст і мелодію вокалу. Потім приніс усе Честеру, нашому басисту й звукорежисеру. Він подивився й сказав: "Ага, тут буде оркестр!" Я відповів: "Не заперечую". Далі він разом з Алісою, нашою скрипалькою, провели, якщо не помиляюся, 8–12 годин, записуючи величезну кількість скрипкових партій. Результат вийшов просто фантастичний. Ми в процес не втручалися: якщо музика йде сама по собі — значить, так і треба, іншого вибору в неї немає.
Інше питання від шанувальниці Ольги "У вас зараз шалений тур: один вечір у Вінниці, інший — в Одесі. Скільки часу потрібно, щоб відновитися після такого ритму?".
Михайло: весь цей час потрібен, щоб відновитися. Я люблю грати в компьютер. Але між блоками саме в турі навіть іноді не буває сил. Треба просто підняти руку на мишку. Ти просто лежиш, пускаєш слиною і такий "Ага. Концерт знову, поїхали".
Питання з коментарів під вашими відеокліпами. Коли буде повноцінний анімаційний фільм про жабу?
Анна: коли в нас буде спонсор Голливуд.
Михайло: насправді, ми відчуваємо, що вже до цього рухаємося, бо спочатку кліпів взагалі не було. Потім почали робити своїми руками. Женя все знімав, монтував, взагалі старався. Ми знімали кліпи. Потім відчули, що, щоб показати те, що ми хочемо, нам потрібні анімації. Незбіжно буде те, що колись буде повноцінна анімація.
В коментарях вас порівнюють з Led Zeppelin та піснею "Babe, I'm Gonna Leave You". Здається, це саме про пісню "Велетні". Чи надихались ви творчістю Led Zeppelin?
Михайло: я в дитинстві дуже багато їх слухав, великий фанат. Точно не брав це свідомо. Я почув дві схожі ноти, але дуже різне.
Як ставитесь до хейту?
Анна: ми помітили в якийсь момент, що часом свідомо шукаємо негативні коментарі. Навіть коли їх знаходимо виявляється, що людина каже щось на кшталт: "Гарний гурт, але мерчик трохи кринжовий". Це завжди певна похвала, з якою поєднується невеликий негатив. Чистого негативу майже не буває — це зазвичай просто якесь беззмістовне зауваження. А нам цікаво почути саме думку людини, а не просто критику заради критики.
Михайло: якщо вам щось не подобається, будь ласка, пишіть. Нам дуже цікаво.
Багато слухачів відзначають якісне звучання ваших пісень, але водночас кажуть, що їм хотілося б чути вокал трохи голосніше. Ми навіть бачили прохання від фанатів додавати субтитри до кліпів. Який з останніх кліпів ви почали титрувати?
Михайло: мені не дуже подобається, коли у більшості пісень, навіть не наших, акцент робиться саме на вокалі. Подобається вокал, який гармонійно вшитий у композицію, як один із інструментів — ненав’язливо. Ти його відчуваєш, він задає ритм і мелодію, але не привертає до себе всю увагу. Проте ми з цим експериментуємо — десь вокалу більше, десь менше. Новий альбом покаже, як це вийде.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
