10 липня в Україні вшановують пам’ять медиків, які загинули під час повномасштабної війни. В Одесі згадали двох з них — фельдшера Сергія Ротару та інтерна Андрія Григорчука. Один загинув, рятуючи поранених після ракетної атаки, інший — на фронті, ставши бойовим медиком.
Загибель фельдшера Сергія Ротару
Церемонія пам’яті відбулася на території п’ятої підстанції екстреної медичної допомоги. Саме там працював Сергій Ротару — фельдшер із понад десятирічним досвідом. Йому було 32 роки. У березні 2024 року він прибув із бригадою на місце російської атаки, аби надати допомогу постраждалим. Під час евакуації пацієнта стався повторний удар, уламок влучив у Сергія — він загинув на місці.
"Сергій був на місці першим. Щойно вони забрали пацієнта до авто, стався повторний вибух. Один з уламків вразив Сергія", — розповіла завідувачка підстанції Олена Гупалюк.
Колеги Сергія згадують його як спокійну, доброзичливу людину. Парамедикиня Софія Височанська каже, що для її родини його смерть стала особистою втратою:
"Він мене вчив, допомагав. У Сергія залишилися батьки, дружина і двоє синів".
Того дня внаслідок атаки на Одесу загинула 21 людина, ще 70 — отримали поранення. Через чотири дні фельдшера провели в останню путь. Під звуки сирен "швидких" його колеги провели до храму.
"Бригади екстреної допомоги працюють там, де найбільше лихо. Всі, хто залишився тут, — герої. Вони розуміють ризики, але кажуть: "Якщо не ми, то хто?", — зазначив директор обласного центру екстреної допомоги Ігор Кіяшко.
Пам’ять про інтерна Андрія Григорчука
У День вшанування памʼяті загиблих медиків в Одесі також лунали сирени на честь іншого медика — інтерна Андрія Григорчука. Андрій загинув у 2022 році, ставши добровольцем і бойовим медиком на фронті. На його честь на фасаді обласної лікарні встановили меморіальну дошку.
"Він ще не закінчив інтернатуру, коли пішов на службу. Багато працював, багато чергував. Чесно кажучи, я був здивований, що він добровільно вирішив захищати нас", — розповів його колега, хірург Роман Парфентьєв.
Мати загиблого, Тетяна Григорчук, розповіла, що Андрій мріяв стати трансплантологом, але вирішив бути там, де міг бути найпотрібнішим. Він вивозив поранених з передової, працював на "нулі". Останній раз він подзвонив їй вночі, попередив, що може зникнути зі зв’язку.
"Всі казали, що може не треба, лишайся в лікарні. А він відповідав, що стріляти можна навчити кожного, а оперувати — ні. Він хотів бути там, де потрібен хлопцям", — згадує Тетяна.
Смерть Андрія, за словами матері, була миттєвою. Шансів на порятунок не було.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
