Військові з Одещини Ганна Ільющенкова та Вікторія Руднєва ухвалили рішення захищати країну ще до початку повномасштабного вторгнення. Ганна — у 2014 році, Вікторія — у 2017.
Ганна воювала на Донецькому напрямку, вижила в Іловайському котлі та отримала важкі поранення. Зараз жінка продовжує волонтерську діяльність. Вікторія боронила країну на Донецькому, Харківському та Луганському напрямках. Під час служби зустріла коханого. Про боротьбу за життя та наслідки війни для жінок — розповіли Суспільному.
Історія медикині Ганни Ільющенкової
Ганна Ільющенкова — медикиня, яка пішла на фронт у 2014 році. За словами жінки, їй подзвонили хлопці з фронту і попросили приїхати, бо нікому було ставити крапельниці. Тоді вона взяла відпуску і поїхала в зону бойових дій. У липні 2014-го Ганна опинилася спочатку в Кураховому, а потім у складі батальйону "Донбас" поїхала до Іловайська.
"Я вже подзвонила своєму чоловіку з Курахового, що я вже тут на місці. Він був у шоці й сказав, що так не можна, треба з дитиною залишитись. Але було пізно, я вже була там. Коли мене через дев'ять місяців повернули до України, то я побачила свого чоловіка вже геть сивого. Він просто посивів", — розповіла Ганна.
В Іловайській школі батальйон жінки потрапив у пастку. В оточені росіян також опинились батальйони "Миротворець", "Херсон" і "Дніпро". 29 серпня, під час виходу з оточення, Ганна отримала перше поранення в шлунок. Друге поранення було у хребет. Загалом медикиня отримала сім поранень, зазначила вона.
"Боженька, напевно, вирішив, що я щось тут не доробила. Це якийсь унікальний випадок, коли тебе перебило повністю уламками твою ногу, але пройшло в міліметрі від артерії, і не зачепило артерію. Це просто якесь диво, як казали тоді".
Коли Ганна потрапила у полон до росіян, то не знала чи виживе взагалі, поділилась вона. За її словами, на той момент у їхньої армії не було медиків. Вижити їй вдалося тільки завдяки побратиму, який домовився надати допомогу пораненим бійцям, отримав дозвіл та перев'язав і їхніх хлопців.
Медикиня додала, що поки ніхто не бачив чоловік зробив їй протизапальні та кровоспинні уколи. Тільки завдяки цьому жінка змогла протриматись п'ять днів. Саме стільки вона пролежала пораненою на землі, поки її не вивезли та не віддали українським військовим.
"На п'ятий день росіяни зрозуміли: або вони мене повертають, або я просто помираю, тому що вони мені там нічим не допомагали. Повне відновлення не настало навіть зараз. При всьому тому, що я дуже добре рухаюсь, все одно поранення про себе дають знати", — зауважила медикиня.
Після повернення жінка почала активно займатися волонтерством та допомагає хлопцям на фронті. Щодня жінка спілкується з ветеранами й переселенцями. За її словами, зрозуміти військового може тільки той, хто побував на передовій.
"Я пройшла через полон, я знаю, що робили з хлопцями, я бачила це на свої очі. Ті хлопці, які зараз потрапили в полон, дякуємо Богу, якщо їх там просто не будуть годувати і просто поб'ють чи будуть тримати в темряві. Але я розумію, що у 80-90% ще знущаються".
Медикиня також зазначила, що відчула на собі, як змінюється навколишній світ після того, як повертаєшся у мирне життя. На її думку, для того, щоб працювати з полоненими, які повертаються, треба мати досвід. А для цього країна поки не готова.
"Давайте суспільство готувати до ветеранів, а не навпаки. Скільки можна військовим підлаштовуватись під суспільство. Не треба питати в нього, скільки ти людей вже вбив, чи скільки ти поховав. Запрошуйте психолога, який розкаже, як поводитися з тими людьми, які до вас повертаються. Не треба нас відновлювати. Відновлюйте суспільство", — резюмувала жінка.
Історія військової Вікторії Руднєвої
Вікторія Руднєва двічі ставала на захист України, перший контракт підписала у 2017. Жінка розповіла, що після навчання її направили у Донецький прикордонний загін. Там вона служила як кухар.
"Мені казали, що жінкам в армії не місце. Дуже багато чого казали. Як кухар я рік пробула. Всім, чим могла, тим допомагала. Борщ, запечена картопля в духовці. Хлопці це дуже полюбляли. У нас маленьке було ВПС, тому можна було готувати запечену картоплю з м'ясом", — сказала Вікторія.
У 2022 році у жінки закінчився контракт, вона повернулася до цивільного життя і відкрила свій бізнес. 24 лютого застало Вікторію вдома в Павлопілі.
"Ми звикли, що стріляють, тому що це була лінія розмежування. Але у той день по нас випустили дуже багато "градів". Я забрала на світанку дітей і вивезла їх до міста Маріуполь. Страшно було: банкомати не працюють, люди в паніці бігають, обстріли, шум, гам. Дуже страшно", — згадала жінка.
27 лютого 2022 року Маріуполь оточили росіяни. Вікторії зателефонував її майбутній чоловік та порадив, як можна безпечно виїхати. Але вивезти усіх близьких жінці не вдалося, додала вона.
"Просто не було можливості забрати. Не те, що не було місця, вона сказала: "Ні, я не поїду". І наразі я дуже жалкую про те, що не знайшла тих слів, щоб я могла її забрати. Бабуся померла, її вже немає".
Після виходу з Маріуполя Вікторія вже розуміла, що піде служити. 11 березня 2023 року вона розписалась з чоловіком у РАЦСІ, через три дні вони разом поїхали у Бахмут. Вікторія служила головним сержантом, командиром відділення кулеметників, де була єдиною жінкою у взводі.
Жінка розповіла, що найважчими для неї були обстріли і бачити списки загиблих, у яких впізнаєш хлопців. Усе це підірвало її здоров’я та нервову систему.
"Поранень у мене не було, контузії були ще з 2017 року. Ще біля нашого дому було, в Павлополі, коли поряд впав "град". Мені сказали, що це легенько, але потім я відчула, що у мене паморочиться в голові. Мене відвезли до лікарні, зробили КТ, на ньому нічого не показало. Потім мене відправили до Києва, де поставили діагноз — гострий розсіяний енцефаломієліт", — розповіла військова.
За словами жінки, 27 квітня 2023 року її стан погіршився настільки, що права нога повністю відмовила. Коли Вікторію доставили у лікарню, там поставили точний діагноз — розсіяний склероз.
"Мені сказали, що це третя група інвалідності. У мене то є нога, то нема, то мурахи йдуть. Я лікуюсь за власний кошт, тому що мені ліки ніхто не видає. А експериментувати я зовсім не хочу. Якщо цією хворобою не займатися, можна залишитись в інвалідному візочку", — резюмувала вона.
На момент виходу матеріалу Вікторії присвоїли другу групу інвалідності. Вже у статусі ветеранки вона проходить лікування, мріє про сімейне життя та хоче повернутися додому, у рідний Павлопіль. Чоловік Вікторії також списаний, разом вони будують плани на майбутнє. Їхня родина мріє віднайти власний куточок, відкрити свою тематичну кав'ярню і мати ще одну спільну дитину.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
