Бої на Миколаївщині. Навіть коли важко, ми посміхаємося — начальник патрульної поліції

Бої на Миколаївщині. Навіть коли важко, ми посміхаємося — начальник патрульної поліції

Ексклюзивно
Бої на Миколаївщині. Навіть коли важко, ми посміхаємося — начальник патрульної поліції
. Фото: Колаж Суспільного

З початку повномасштабної війни щонайменше десять разів російські війська за допомогою реактивних систем залпового вогню "Град" та "Смерч" обстріляли Миколаївський міжнародний аеропорт. 28 березня ракети майже повністю знищили летовище. Начальник патрульної поліції в Миколаївській області Віталій Даніла та його підлеглі також брали участь в обороні летовища.

В інтерв’ю кореспондентам Суспільного Віталій Даніла розповів, як відбивали захоплений аеропорт, про знайомство з генералом Марченком та пошуки російського танка.

Про відбиття захопленого аеропорту

Після відбиття аеродрому "Кульбакине", ворог не полишав надії взяти Миколаїв в кільце, щоб потім уже створити плацдарм для наступу або знищення, або якимось чином, щоб місто здалося і вони зайшли в місто. І, я пам’ятаю як зараз, зранку на нараді, це, щоб ви розуміли, десь о п'ятій ранку, ми за всіма доповідями розуміли, що пішов напад масивний з усіх сторін у бік Миколаєва. Мені дзвонить тоді генерал Марченко, каже: "Слухай, у нас аеропорт Баловне захоплений. Нам потрібно його відбити. Поведеш колону, ти ж місцевий, ти ж знаєш… по трасі неможливо, бо там все обстрілюється і вони контролюють". Зведений загін дуже швидко був сформований. По ходу руху колони там додавалися бійці, там ті під’їхали, там АЛЬФА відпрацьовувала, КОРД Миколаєва і КОРД Херсона, потім ТрО і 73-й спецназ.

Зі слів тих бійців ТрО, які перебували в аеропорту, ми зрозуміли, з якими силами вони захопили, що вони побачили під час відступу назад: це були "Тигри", це були БМП тощо. Ми розуміли, що колона десь зайшла і там перебуває. Це було сплановано так буквально — так ми заходимо звідси, ти заходиш звідси, ти береш інших, всіх інших.

Прийняли бій. Вони хотіли піти в атаку, але ми їх… ну, стріляли всі. Відстрілювали, потім відпрацьовували з усіх видів озброєння. А з іншої сторони, на об’їзній, приймала бій 79-ка79-та окрема десантно-штурмова бригада. Там намагалися танки також зайти на об’їзну і закріпитися, але вони дуже вдало відбили їх. Там 79-ка, 35-та35-та окрема бригада морської піхоти, 36-та36-та окрема бригада морської піхоти… всі були. І коли вони (російські військові — ред.) вже зрозуміли, що аеропорт вони не можуть взяти, а з іншої сторони 79-ка також затискає, вони для того, щоб не залишитися в кільці прийняли рішення відступати назад через трасу. І відступають вони вже назад через трасу, а потім вони вже закріплюються на Гур’ївському повороті, на якому дуже багато цивільних транспортних засобів було розстріляно.

Про Гур'ївський поворот

На Гур’ївському повороті вони не просто закріпилися, я думав раніше — навіщо вони там? Вони там захопили заправку одного з фермерів, щоб дозаправляти танки, МТЛБ, БТРи, тому що у них все закінчувалося і їм не було вже чим воювати, їздити. І там навіть вони ще ремонтували.

Це вже окрема операція була моя із 73-ім спецназом щодо знищення цієї заправки. І потім вони вже відступили. Але дуже багато вони машин цивільних, навіть "швидких", розстрілювали. Я знаю, що є жертви, вони спеціально десь поранили одного, а іншого не чіпали й не давали йому втекти з машини — просто обстрілювали постійно, методично, для того, щоб ми підійшли й таким чином нас знищити.

Про знайомство з генералом Дмитром Марченком

Мене попередило моє керівництво, кажуть: "Ми даємо твій номер, він їде до вас надавати допомогу, організовувати оборону міста Миколаєва. Ми твій номер дали, тобто попередили". Я кажу: "Добре". І він набирає мене, це було десь 23:00, він набирає, каже: "Слухай, а ти можеш сказати, як можна заїхати в місто?". Я виїхав, зустрів його, провів у місто, розповів, що де розташовано, які справи були, що відбувалося.

Він запитав: "Ви що зібрали протитанкову групу?". Кажу: "Ну, можна і так назвати, тільки засобів у нас не дуже багато". І він потім розраховував на нас, як на окремий підрозділ, якому можна поставити завдання, і він знав, що ми його виконаємо, чого б нам це не коштувало. Тому я був впевнений в ньому, тому що він не просто ставив завдання, він пояснював для чого це потрібно. Якщо потрібно було зупинити ті танки, БТРи, особовий склад Росії саме на аеродромі для того, щоб вони не зайшли.

Навіть, якщо, можливо, ми б і не повернулися звідти, але ця жертва, яка повинна була бути сплачена. А коли ми ще й їм наваляли, то це взагалі клас! І він такий з оптимізмом каже: "Все, давайте там вони бояться вас. Ти там сильно танки не відривай, треба їх брати, щоб були цілі, можемо і ми на них воювати".

Про пошуки російського танка

Був один випадок, коли ми виїхали й зі сторони Прибузького один російський танк "заблукав". Він від’їхав від колони та "заблукав". Ми отримали цю інформацію від місцевих мисливців та інших громадян, які влаштовували, так сказати, "сафарі" на них. Ми поїхали, але поки дісталися через всі блокпости туди, в бік Прибузького, він вже виїхав і поїхав в іншу сторону. Тобто ми тільки побачили сліди, як він виїхав там з чагарників.

Він приєднався до колони. Вдень там якраз отримав поранення один з моїх співробітників. Ми влаштували засаду на одну колону, а в цій колоні були "Гради", і вони обстрілювали місто Миколаїв тоді, інтенсивно насипали так, Корабельний район взагалі. І ми коли зробили засаду, нам в спину вийшла їхня ще одна колона — там був і особовий склад, і танки. Ми вибігаємо — уявіть здивування росіян: бачать, там шість диваків з РПГ-7, вони там з машин швидко в розсипну.

А потім розумію, що нас не так багато там, танк виїжджає, ми в машину вже застрибуємо, тікати звідти, і він стріляє. Влучає в останню машину і поранило бійця мого в руку.

Про роботу на адреналіні та чорний гумор

Ми тримаємося більш позитивно. Навіть коли важко, ми посміхаємось і говоримо: "Клас, давайте сфотографуємося перед виходом, а то вб’ють когось, потім не сфотографуємося".

Чорний гумор дуже розвинений. Кажем: "Так, хто вибирав, кого де поховати?". Ну, навіть до такого: "Будеш багато говорити, пораненим не понесемо, раптом що". Підбадьорюємо. Ми навіть, як сказати, знайшли метод боротьби, коли важко тобі — це гумор. Один одного там десь підстьобуємо, розповідаємо щось, сміємося. "Пам’ятаєш, які в тебе очі були, коли по тобі танком стріляли?". До речі, неодноразово по нас танк стріляв, але на легкових машинах можна швидко тікати від них, на броньованих трішки важче.

Слідкуйте за новинами Суспільного Миколаїв у Telegram, Viber, YouTube та Instagram.

На початок