6 серпня 2024 року для десантника 80 ОДШБр Андрія Сушка є особливою датою: цього дня Збройні сили України розпочали операцію в Курській області РФ. А ввечері він отримав повідомлення з дому – у нього народився син.
Про це в ефірі Українського радіо. Львів розповів командир роти 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади, кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, відзнаки Президента України "За оборону України" та почесного нагрудного знаку Головнокомандувача ЗСУ "Срібний хрест" Андрій Сушко.
Позивний Хімік
Свою військову спеціальність Андрій отримав на військовій кафедрі Львівського національного університету імені Івана Франка. Щоправда, на війні згодом він був розвідником. Але від військової кафедри залишив собі на спомин позивний – Хімік.
"Я вчився на біологічному факультеті й у нас був тривалий курс хімії всякої різної. Мені та дисципліна дуже подобається. На військовій кафедрі нас скеровують на спеціалізацію радіаційний, хімічний та біологічний захист", — пояснює він.
Десантник з дитинства цікавився військовою справою. Самостійно здобував знання з військової історії. Боєць розповідає, що навчальна програма у 2013 році, коли він закінчував навчання, наголошувала на тому, що слід очікувати війни з військами НАТО
"У нас був доволі притомний керівник групи, полковник у відставці Шматов. Сам етнічний росіянин. Але він єдиний з викладачів військової кафедри попередив, що нам доведеться воювати з Росією. І десь через рочок я пересвідчився у цьому", — розповідає Андрій.
У 2015 році Андрій отримав повістку та мобілізувався до 53 окремої механізованої бригади, яка тоді стояла під Авдіївкою. А також тримала лінію розмежування від Торецька до Світлодарівської дуги. Каже, що просився до підрозділу, в якому можна здобути бойовий досвід.
"Ще до того як отримав повістку, ми з друзями хотіли долучитися до сил оборони у складі добровольчих підрозділів. Але я пішов у збройні сили", — каже він.
У Кліщіївці було важко
У лютому 2022 року, усвідомлюючи, що Росія таки нападе на Україну, Андрій спробував сконтактувати з побратимами з 53 окремої механізованої бригади.
"Вже за кілька днів до вторгнення було зрозуміло, що будуть наступати, тому що інформація була на поверхні. Я з кількома хлопцями, з якими колись служили в бригаді, спробував сконтактувати, але не вийшло. І вже коли розпочалося вторгнення, то куди їхати? У 53 бригаду, яка десь під Волновахою? Зателефонував я у військкомат і прийшов туди. Це було 25 лютого", — розповідає десантник.
Запропонували мобілізуватися до 80-ки. У складі цієї бригади він виїхав у район Вознесенська.
"Мені дали 20 людей та кілька БТРів у не дуже доброму технічному стані, які довелося пару тижнів крутити. І ми на тих БТРах каталися, виконували завдання", — каже Хімік.
Порівнюючи бойові дії у 2022 з бойовими діями 2015 року, зазначає, що раніше ворог не мав авіації.
"Тоді авіації не було. А тут все, що ворог має — застосовує. І дуже радо застосовує, щоби нас знищити. А з липня 2023 до липня 2024 наша бригада працювала на Кліщіївському напрямку. Там війна не то що раз на рік помінялася, там кожні три-чотири тижні можна було окреслювати зміни характеру бойових дій", — зазначає військовослужбовець.
І додає, що то був важкий період та дуже напружена ділянка фронту.
"У Кліщіївці влітку ми думали, що було важко. Потім настала осінь і ми зрозуміли, що влітку ще можна було багато чого цікавого робити. Коли восени ми думали, що було дуже важко, настала зима і стало ще гірше. І так було увесь час. Війна на таких ділянках фронту весь час міняється, характер бойових дій змінюється. Тобі увесь час треба бути в діях, щоб не відставати. Навіть якщо ти йдеш у відпустку, тобі треба увесь час спілкуватися з хлопцями, щоби знати, що відбувається", — говорить Андрій Сушко.
Вперед на Курщину
6 серпня 2024 року розпочалася Курська операція. Десантник каже, що бійці здогадувалися про те, що їм доведеться невдовзі робити. І ретельно до неї готувалися.
"Емоції були бурхливими. Ще як нам довели задачу, то аж холодок по шкірі пробіг. Бо я розумів, в яку веселу історію ми вписуємося. Ніхто раніше не штурмував ядерну державу і не воював на її території. Коли тобі доводять всю задачу, ти розумієш всю складність та всі наслідки. Було моментами страшнувато. Але є задача – її треба виконувати", — згадує військовослужбовець.
Коли ЗСУ зайшли на територію Курщини, то проїжджали полями з соняхами, повз будинки, повз ліси.
"Місцеве населення перелякане, для них війна настала несподівано. Хоча бували й веселі випадки. Ми штурмували село, а там бабуська на мопеді каталася туди-сюди, бо їй треба було за курми приглянути, вона якісь яйця кудись несла. Так кумедно було спостерігати як вона вибігає з хати, сідає на мопед і їде в іншу частину села. Потім повертається. А паралельно з тим у тебе штурмові групи зачистку села проводять. І ти думаєш: що відбувається? А там і артилерія, і танчик катався туди-сюди", — розповідає Хімік.
6 серпня, надвечір, Андрій отримав звістку з дому, що у нього народився первісток, якого назвали Устимом.
Там же, на Курщині, боєць отримав поранення, яке лікує досі.
"Поранення сталося в середині серпня. Перед новим роком мені зробили операцію. І я ще досі перебуваю в процесі реабілітації", — каже він.
Після відновлення Андрій Сушко має намір повернутися в зону бойових дій. І воювати аж до перемоги.
