Перейти до основного змісту
"Треба копати – копав". Історія медика Нацгвардії Олега Андрушківа

"Треба копати – копав". Історія медика Нацгвардії Олега Андрушківа

Олег Андрушків
Військовослужбовець 2 бригади Національної гвардії України Олег Андрушків. З архіву Олега Андрушківа

У ніч на 24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, лікар Олег Андрушків чергував у екстреній медичній допомозі у Львові.

Про це військовослужбовець 2 бригади Національної гвардії України капітан Олег Андрушків розповів Суспільному.

До повномасштабного вторгнення він працював у Львівській обласній психіатричній лікарні на посаді заввідділення та паралельно в екстреній медичній допомозі. А також виховував разом з дружиною трьох неповнолітніх дітей.

"Мене якраз підняли на виклик. Це була вулична травма. Звичайний банальний виклик. Було десь пів на шосту ранку. Фельдшер сказав мені: "Олег, почалася війна". Я не повірив, кажу: "Тобі треба додому, поспати". Але зазирнув у новини. А там перші стрічки – про авіаудари по великих містах", — згадує він.

Лікар виїхав на виклик, надав допомогу людині. "Швидка" їхала містом, яке ще спало. Навколо було спокійно.

Коли після чергування Олег їхав додому в маршрутці, то всі пасажири тихенько сиділи у своїх телефонах та читали новини. І тільки через півтори години він зауважив колосальні черги коло банкоматів, у супермаркетах та на автозаправках.

Але лікар йшов на свою роботу у психіатричну лікарню.

"Там було по-різному. Дехто закінчував свої справи та готувався виїхати за кордон. Мене вразили мої інтерни, дві дівчинки, які підійшли й сказали: "Ми залишаємося, бо хтось мусить залишитися. Давайте, будемо робити свою роботу". Я теж відчував обов’язок залишитися. Медичний директор лікарні мобілізувався за день до того. То ж я залишився виконувати його обов’язки до моменту, коли мені прийшла повістка", — говорить лікар.

"Треба копати – копав". Історія психолога Нацгвардії Олега Андрушківа
Військовослужбовець 2 бригади Національної гвардії України Олег Андрушків. З архіву Олега Андрушківа

Наприкінці лютого військкомат прислав Олегові Андрушківу повістку. Попри те, що він – батько трьох неповнолітніх дітей, лікар вирішив йти до війська.

"Якщо так склалося, то треба йти. Тим паче якщо є діти. Діти – це не привід відкосити. Я прийшов з речами й мене взяли до Національної гвардії", — каже він.

Відразу запропонували посаду психолога. Каже, що працюючи у психлікарні, йому доводилося працювати з військовослужбовцями й раніше. Так, до 2014 року це були строковики, найбільшими проблемами яких було нещасливе кохання чи інші сімейні проблеми. Після 2014 року до лікарні почали потрапляти чоловіки від 30 років. Це були люди, які до того не мали стосунку до війни та їхні розлади залежали безпосередньо від військових дій.

На початку травня він вже виїхав у зону бойових дій.

Психолог на війні може копати окопи

Перший виїзд – у Донецьку область.

"Ми приїхали дуже-дуже зранку. Мене здивувала мертва тиша. Є будинки, нема людей, собак, котів. Гробова тиша, якщо не враховувати, що пролетів літак чи снаряд розірвався", — говорить він.

Попри офіцерське звання та посаду психолога, Олег виконував ту ж роботу, що й інші бійці.

"Я жив з ними на позиціях. Треба копати – копав. Допомагав облаштовувати позиції. Займався різними господарськими роботами. Там всі живуть колективом. Там нема такого, що в когось вище звання, той нічого не робить. Є старший, який розподіляє роботу: ці копають, ці готують їсти, ці – виходять на варту. Я теж виходив", — говорить психолог.

А поміж тим розмовляв з побратимами, які за тих обставин більше довіряли йому, та виявляв, хто потребує його допомоги. Окрім психологічної, до нього зверталися і за звичайною медичною допомогою. Адже всі знали, що поруч – професійний лікар.

"Треба копати – копав". Історія психолога Нацгвардії Олега Андрушківа
Військовослужбовець 2 бригади Національної гвардії України Олег Андрушків. З архіву Олега Андрушківа

Першим пораненим на війні для психолога став важкопоранений військовослужбовець. В бліндаж, де вони жили, влетіла міна. Медик відразу почав виконувати свою роботу. Хоча, покладаючись на свій досвід, розумів, що боєць не виживе.

"Надав допомогу за протоколом: турнікет, бандаж, розчини. Але в нього були травми несумісні з життям. Він помер дорогою до стабпункту", — згадує він.

Згодом Олега Андрушківа перевели у медичну частину.

Чи стріляє медик на війні

Лікар згадує, що на початку повномасштабного вторгнення медична евакуація виїжджала за пораненими майже на "нуль". Зараз – тільки в точку евакуацію, за 3-5 кілометрів до "нуля". Ближче під’їхати не можуть, бо росіяни слідкують за медеваками та можуть атакувати їх.

"Ще у 2023 році ми могли забрати хлопців майже з позиції. То вже в крайню ротацію вони повинні самі пройти певну відстань, щоби ми їх забрали. Цей шлях від точки евакуації до стабпункту є дуже небезпечним. За крайню ротацію енні одиниці транспорту були розбомблені, згоріли та знищені. Будь-яка техніка, яка рухається — мішень", — пояснює він.

Згадує, як забирав важкопораненого кулеметника з масивним опіком грудної клітки та обличчя, з поломаною рукою та в осколках. Боєць говорив, але більше скаржився на болі.

"У стабпункті йому надали первинну допомогу. І його треба було перекинути трохи далі, до передової хірургічної групи. Тоді активно велися бойові дії. Увесь їхній транспорт був на виїзді. Я забрав цього бійця. Я його повіз. Він вижив. Я з ним бачився через тиждень у госпіталі", — розповідає Олег.

"Треба копати – копав". Історія психолога Нацгвардії Олега Андрушківа
Військовослужбовець 2 бригади Національної гвардії України Олег Андрушків. З архіву Олега Андрушківа

І додає, що коли поранений боєць під час евакуації просить зателефонувати додому чи свариться з медиком, то це вважається легким пораненим.

"Якщо він вказує мені, що я маю робити, то я вважаю, що з ним не все так зле", — усміхається лікар.

Попри те, що основне завдання медика – рятувати життя бійця, він завжди має з собою зброю. Одного разу довелося її застосувати.

"Була точка евакуації. Ми забирали своїх поранених. Раптом звідкись з’явилися російські військовослужбовці. Це не була засідка. Якби була засідка, то вони б нас розстріляли. Ці вийшли хаотично. Помітив їх наш водій. Закричав. Вони були метрів сто від нас. Поранені дуже швидко заскакували в авто. Вони були важкі, але могли пересуватися. Заскочили й швиденько забралися звідти", — говорить він.

Порівнюючи свою роботу в мирний час в екстреній медицині та на війні, Олег каже, що в мирному місті медики співпрацюють з рятувальниками та поліцією.

"Рятувальники загасять пожежу та допоможуть витягнути постраждалого з авто. Поліція очепить територію і не дозволить непричетним заважати. А на війні не так. Поранений повинен сам собі допомогти. Всі інші зайняті виконанням інших завдань. У мирному житті вам будуть сприяти. Тут же навпаки, вас намагатимуться вбити вороги", — резюмує військовослужбовець 2 бригади Національної гвардії України капітан Олег Андрушків.

Топ дня
Вибір редакції
На початок