Станіслав Зайченко — психолог одного із підрозділів Нацгвардії України. Він долучився до НГУ після повномасштабного вторгнення. 27 років тому Станіслав Зайченко служив на Байконурі, а у 2022 році став психологом.
Про це психолог НГУ Станіслав Зайченко розповів у ефірі Українського радіо.Львів.
У перші дні повномасштабного вторгнення Станіслав Зайченко, нині майор Національної гвардії України, прийшов у один з військкоматів Львівської області, щоби дізнатися, чим він може бути корисним у цей момент.
За його словами, свого часу він служив на БайконуріБайконур – космодром у Казахстані, збудований СРСР у 1955 році. Місце старту радянських ракет і космічних кораблів. та був причетний до запуску ракет у космос. Але відтоді минуло 27 років.
"Я прийшов з’ясувати, які можуть бути напрямки, коли треба бути готовим до служби. Але того ж дня мені сказали, що мене готові взяти, що вже потрібні люди. Я зібрався і поїхав у Національну гвардію, про яку я до того нічого не знав", — розповідає він.
За словами Станіслава Зайченка, він має освіту, пов’язану з ракетами та космосом. Свого часу перебував на посаді аварійного порятунку космонавтів. Тому, коли мобілізувався і його спитали, що він вміє робити, відповів, що може займатися зв’язком, а якщо є космічний зв'язок – то це буде ще краще. Проте у частині вирішили, що офіцер може працювати з людьми.
"Це була паніка перших днів війни. Збирали частини. Була потреба в офіцерах саме в цю частину. У військкоматах комплектували з тих, хто прийшов. Разом зі мною тоді прийшли різні люди. Був один підприємець, який в перші дні перерахував 200 тисяч гривень на військо та пішов служити. І їх всіх, попри їхній фах, скерували у цей полк", — згадує він.
Зараз Станіслав Зайченко є фаховим психологом. І один з його напрямків роботи – готувати бійців до виходу на позиції та робота з ними, коли вони повертаються з бою.
Як подолати страх на війні
Психолог зазначає, що на війні бояться всі. Навіть ті, хто стверджує, що не боїться нічого, все одно — боїться.
"Ступінь страху різний. Навіть той, хто каже, що не боїться. Це підсвідома реакція нашого організму. Людина не готова ані вбивати інших, ані помирати", — говорить він.
Долають страх по-різному. Єдиного рецепта для цього нема: хтось займається спортом, хтось вишиває хрестиком, хтось слухає музику, хтось читає.
"До мого батальйону прийшли чоловіки, віком від 38 років. У них свої звички, своє життя. Їх треба всіх адаптувати до нового виклику. А війна – це стрес. Я всім казав, що ми народилися в такі часи, коли треба покинути свою родину, свою роботу та взятися до іншої роботи. Люди повинні сприймати війну як нову роботу, яку ми мусимо виконувати. Я і собі кажу постійно: це моя нова робота. Ці банальні речі допомагають опанувати страхи. Тоді ти думаєш не про те, що зараз сюди прилетить, а про те, що тобі треба зараз зробити", — каже Станіслав Зайченко.
Офіцер каже, що і йому буває страшно на війні. Але йому допомагають контролювати свій страх деякі вправи та раціональне мислення.
"Коли людина каже, що вона не боїться, це є однією з реакцій на стрес, коли людина понижує планку небезпеки. Такі люди дуже швидко гинуть", — вважає психолог.
Для чого психолог на війні
Попри те, що Станіслав Зайченко брав участь у боях, він стверджує, що психолог не повинен стріляти з автомата; він повинен підготувати інших так, щоби вони могли вижити та виконати завдання. При цьому завдання "вижити" ставиться на перше місце.
"На початкових етапах стресу ми можемо скерувати агресію та адреналін, які є в організмі, проти ворога. Якщо людина впадає у ступор, то її можна відразу вивести з цього стану. А якщо не зробити цього, то вона може залишитася в цьому стані кілька годин поспіль", — зазначає психолог.
Але, за його словами, психологи на лінії зіткнення не виходять. Тому азам психології навчають самих бійців: оцінювати стан побратима та виводити його зі стресового стану.
"А вже після виходу ми сідаємо в коло, обговорюємо те, що відбулося, поранення чи смерті побратимів. Щоби люди змогли пережити те, що було", — каже він.
Звісно, коли бійці повертаються із завдання, то їм дають можливість помитися, поїсти та виспатися. Але можуть бути гострі випадки.
"Був випадок, коли у військовослужбовця загинув побратим. І він звинувачував усіх. Він був агресивним. Ми дали йому фізичну роботу: пересовувати ліжка, робити ще щось. Наступного дня він прийшов, попросив пробачення. Ми поспілкувалися, поговорили", — говорить психолог.
Проте бувають випадки, коли психолог не може допомогти. Так, на очах одного дуже молодого бійця, якому щойно виповнився 21 рік, ворожий снаряд влучив у його побратима. Юнак постійно згадував про це. То ж бійця скерували на стаціонарне лікування, згодом з ним працювали психологи та медики. Їм вдалося вивести юнака з цього стану, щоби він не зациклювався тільки на цій втраті.
Підтримка родини
Станіслав Зайченко каже, що родина – це велика частина того, що може підтримати бійця на війні. Але буває по-різному.
"Деякі хлопці мені кажуть: моя дружина чекає, коли вона отримає гроші за мою загибель. Це аж ніяк не підтримка", — каже нацгвардієць.
Також зверталися за допомогою, коли помічали, що під час відпустки чи ротації, зустрівшись з дружиною, виявляли безпідставну агресію.
"Каже: я її кохаю, ми 15 років вже одружені. Потім я прошу вибачення. Але через деякий час знову все повторюється", — розповідає психолог.
Іншим разом боєць зауважив, що його дружина стресує кожного разу, коли чує сповіщення повітряної тривоги.
"Раніше вони жили в місті, яке дуже часто обстрілювали. Зараз живуть за містом, де нема обстрілів. Але дружину аж нудить, коли вона чує тривогу", — каже майор Зайченко.
За його словами, з кожним таким випадком працюють індивідуально.
