Співзасновниця музичної майстерні "Гурба" Анна Черноус досліджує народну музику, а зокрема календарно-обрядові пісні.
Етномузикологиня розповіла Суспільному, в чому відмінність колядок та коляд, про найнезвичнішу коляду та святкування Різдва у радянські часи.
Колядки та коляди: у чому різниця
За словами дослідниці, коляди та колядки – це зовсім різні речі.
"Коляди не виникли з колядок, вони були пізнішим жанром, прив’язаним суто до святкування Різдва Христового. Колядки – це один з найдавніших жанрів дохристиянських часів. Це, переважно, твори світського походження, у них не згадується народження Христа. І лише з плином часу язичницьких персонажів могли заміняти на біблійних персонажів: до господаря в гості могли приходити святий Ілля чи святий Петро. Але сам сюжет колядки ніяк не пов'язаний з народженням Христа", — розповідає Анна Черноус.
За її словами, коляди – це новіший жанр християнського походження. Багато коляд, які ми знаємо, прийшли до нас з ХVII-XVIII століття. Зокрема, "Нова радість стала" чи "Небо і земля торжествують" – коляди з Почаївського Богогласника, який був укладений монахами. Ці коляди мають і текст, і ноти. Якщо хтось хоче ознайомитися з першоджерелом, то воно зіскановане і є у вільному доступу.
"Серед коляд є не лише анонімні зразки, але й авторські, які стали дуже популярними, фольклоризувалися. І зараз люди часом не знають, що та чи інша коляда має автора слів та музики. Їхній вік – 200-300 років. Тобто, зовсім молоденькі з погляду фольклористики", — зазначає дослідниця.
Як приклад жінка згадує "Бог ся рождає" Остапа НижанківськогоОстап Нижанківський, 24 січня 1863 – 22 травня 1919, український композитор, диригент, громадський діяч, священник УГКЦ. Входив до складу Української національної ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат Стрийщини А також різдвяну пісню, яка не є колядою, "Народився Бог на санях", автором якої є Богдан-Ігор Антонич.Богдан-Ігор Антонич, 5 жовтня 1909 – 6 липня 1937, український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець. Похований у Львові на Янівському цвинтарі
Різдво 25 грудня: що змінилося
Анна Черноус вважає, що зміна дати святкування Різдва не змінить нічого у самому святкуванні, тому що традиція завжди прив’язана до події.
"Якщо починаємо святкувати подію в якусь іншу дату, то увесь цей набір традицій переноситься на нову дату. Те, що частина людей переживають, що ми перейшли на новий релігійний календар, то не такий він уже й новий для нас. Тому що ще на початку ХХ століття багато де святкувалося Різдво 25 грудня. Василя було 1 січня, 6 січня – Богоявлення. Один з моїх дідів народився 4 січня і його охрестили Василем, бо він народився по Василі. Це – 1906 рік, трохи понад сто років минуло", — розповідає вона.
Етномузикологиня також зазначає, що дехто вважає, що через зміну церковного календаря буде невідповідність народним прикметам.
"Насправді у нас все давним-давно не так, як у народних прикметах. Бо ми маємо інші кліматичні умови. І ці прикмети є пам’яткою народних знань. Але вони не відповідають дійсності", — каже Анна Черноус.
Натомість 6 січня, на Водохреща, вже можна щедрувати. Дослідниця каже, що на Галичині звичай щедрувати прив’язаний саме до цього свята.
"На Новий рік у нас, переважно, ходять хлопчики посівати й віншувати. Також могли ходити перебрані гурти з Маланкою, але то не у всіх місцевостях. А щедрівка чекає нас на Водохреща", — говорить жінка.
Дослідниця зазначає, якщо років 50 тому колядували переважно чоловіки, то щедрувати ходили дівчата і жінки.
Обряд турикання
Найнезвичніша коляда, яка траплялася дослідниці, це та, в якій Господь зі святим Петром сперечаються, що є більшим – небо чи земля.
"Вони сидять за столом і сперечаються. Господь каже, що небо більше, Петро – що земля. Тоді до них приходить Божа Матір і каже, що найбільшою є земля, бо земля має гори, а небо — рівненьке", — переповідає зміст Анна Черноус.
І додає, що коляда походить зі села Ходовичі Стрийського району. Її записав понад сто років Іван Колесса. Зараз її можна побачити у співанику, який видав минулого року Музей народної архітектури й побуту у Львові імені Климентія Шептицького.
Щодо найнезвичнішого обряду різдвяно-новорічних свят, то, за словами етномузикологині, її колега Христина Попович дослідила у селі Гонятичі Стрийського району обряд турикання або водіння тура.
"Буквально кілька сіл зберегли цю традицію. Хлопчики гуртами збираються; колись мали високі солом’яні капелюхи, мали тура, зробленого з дерева, і ходили з ним та й співали оці пісні, турикання. Цей звичай, напевно, дійшов до нас з незапам’ятних часів, бо тур – це вже тотемна тварина", — каже дослідниця.
Щодо улюбленої коляди, то Анна Черноус записала її у селі Старичі Яворівського району. Вона дуже довга, має 21 рядок.
"Як казала моя інформантка: без тої коляди не було жодної коляди. Поки я записувала, то пані два рази намагалася відмовитися колядувати до кінця. Я ледве-ледве з неї витиснула. Але ніколи не шкодувала, бо вона цікава і доволі рідкісна", — говорить етномузикологиня.
Чому росіяни крадуть українські коляди
Анна Черноус каже, що з наукових джерел відомо, що на території Росії побутували різні жанри, в тому числі й зимового циклу.
"З впевненістю можемо сказати, що своє вони мають. Але потреби щось красти, бо свого бракує — нема. Фактично, вони крадуть, бо хочуть. Хоча в цьому в потреби немає", — зазначає вона.
Зрештою крадіжки інтелектуальної спадщини були й за радянських часів.
"Буквально тиждень тому я ознайомилася з літературою, яку можна назвати радянськими методичками. Вони присвячені творенню нової радянської обрядовості, нового радянського фольклору. Ми бачимо, що дуже хитро працювала політична машина: вона брала якусь канву і наповнювала її новими сенсами, перебріхувала. Бралося свято Івана, і з нього намагалися зробити свято Нептуна або радянських русалок. Так само можна перебрехати Різдво і зробити з колядки замість "Христос народився" — "Новий рік народився", — каже Анна Черноус.
За її словами, перебуваючи в етнографічних експедиціях, вона намагалася розпитати людей про святкування Різдва у радянські часи. Проте не всі погоджувалися про це говорити, бо для них це були болючі спогади.
"В селі всі знають, хто є хто і які цінності сповідує. Якщо в одній хаті співали "Новий рік народився", то в іншій співали про УПА і Сибір. Та оминали ті хати, де жили прихильники комунізму. Майже у всіх населених пунктах ходили бригади, які патрулювали вулиці, щоб колядники не ходили. Але переказували один одному, що та бригада на одному кутку, то йшли швиденько колядувати в інший. Хоча й бували випадки, коли лапали вертеп і висилали на Сибір", — зазначає вона.
Колядки та вертепи нового покоління
Дослідниця зазначає, що в наші часи також творяться нові коляди. Наприклад, авторська колядаа Олега ВітвіцькогоОлег Вітвіцький — український педагог, публіцист, історик, громадський діяч. Автор серії віршованих книжок "Там, во Бахмуті".
"Що цікавого я помітила: ми маємо упівську коляду "Сумний святий вечір", яка є переробленою з "Нова радість стала". І я чула перероблений текст на "Сумний святий вечір" у 2023 році. Там теж трошки змінений текст, відповідно до наших реалій. Це – фольклоризований текст, він змінюється, вбирає в себе нову інформацію і трансформує її", — говорить етномузикологиня.
Що стосується сучасних вертепів, то там набагато більше змін. Зараз це театральне дійство відображає сучасне життя. Незмінним залишається частина, де йдеться про народження Христа. А є персонажі, які змінюються. Раніше це були енкаведисти. А тепер це – Путін, воїни Ірода ознаковуються буквою Z.
"Як театральний жанр вертеп дуже гостро реагує на сучасні події", — додає вона.
Чи пірнати в ополонку на Водохреща
За словами Анни Черноус, однозначної відповіді, чи варто пірнати в ополонку на Водохреща, аби змити свої гріхи, немає.
"Але з того, що мені відомо, після переберії, тобто, коли гурт ходив, перебраний у персонажів, як маланкарі ходять, то в деяких населених пунктах був звичай, коли ти знімаєш той одяг – Маланки, Діда, Василя, Баби – то треба ще з себе це все змити. Але не можу сказати, щоб це було масово та ще й на Галичині", — розповідає дослідниця.
За її словами, у селі Бабин на Франківщині є традиція, коли на Йордан після Служби Божої отець кидає хрест у воду і молоді хлопці стрибають за ним. Але ця традиція не є давньою.
