У Львові проходить реабілітацію 26-річний військовослужбовець з Донеччини Андрій Жилін. У серпні, служачи на Бахмутському напрямку, він підірвався на двох мінах.
Історію пацієнта розповіли у Першому ТМО Львова.
Андрій Жилін із селища на півночі Донеччини. Початок війни у 2014 році він зустрів підлітком. З початком повномасштабного вторгнення вирішив боронити Україну.
Чоловік залишив роботу водієм та приєднався до територіальної оборони. Спершу воював на Харківщині, а потім — в Донецькій області, де й отримав поранення. Це трапилося у боях за Кліщіївку.
"Нам треба було з однієї позиції перейти на іншу, тож я пішов у розвідку. Ступаю ніби на "чисту" землю і в момент підриваюсь на міні. Втрачаю координацію, падаю та наплічником зачіпаю ще одну міну. Знову підриваюсь", — пригадує Андрій.
Внаслідок цього військовий втрачає частину стопи, сам накладає турнікет і чекає.
"Немає ані людей, ані дерев. Лише дрони літають над головою, а сховатися ніде. Тоді я відчув шалений страх та подумав: дідько, я так хочу ще жити, я стільки всього ще не зробив", — каже Андрій Жилін.
Побратимам вдалося знайти, витягти та евакуювати Андрія. На момент госпіталізації його до лікарні у Харкові турнікет на нозі бійця пробув 11 годин. Тож стопу довелося ампутувати. На подальше лікування та реабілітацію Андрія скерували до Львова, у центр "Незламні". У Львові захисникові провели повторну ампутацію.
"Через цю операцію доводиться проходити кожному другому воїнові, який втратив частину кінцівки. Бо лише реампутація дає можливість сформувати правильну куксу для встановлення сучасного функціонального протезу", — кажуть у Першому ТМО.
Андрій розповідає про те, як минає його реабілітація:
"Тут, у центрі, про тебе повсякчас дбають, постійно вигадують нові методи реабілітації та різноманітні активності. І ти відчуваєш себе як у великій, дружній родині, а не просто лежиш у палаті та залишаєшся сам на сам зі своєю проблемою".
Нині захисник відновлюється після повторної ампутації та займається з фізичними терапевтами. Аби спеціалісти могли приступити до протезування, кукса пацієнта має повністю загоїтися.
Андрій не будує плани на далеке майбутнє. Наразі його мрії — це якнайшвидше стати на протез, повернутися у стрій та раз і назавжди вигнати ворога із рідної Донеччини.
