За даними Міністерства соціальної політики, від початку повномасштабного вторгнення в Україні зросла кількість людей з інвалідністю на 300 тисяч — із 2,7 мільйона до трьох. Зі збільшенням кількості людей на кріслах колісних, протезах, із втратою зору чи слуху зростає увага до облаштування міст за принципами інклюзивності.
Яка ситуація з цим у Львові, дізнавалося Суспільне.
Заступниця директора центру реабілітації та протезування "Superhumans" Юлія Селезньова розповідає, центр створювали на базі старих радянських приміщень за усіма вимогами і для зручності пацієнтів, які мають різні види травм. Доступність, за словами Юлії Селезньової, має бути не лише у кабінетах.
"Важливо — ручка, так само рукомийник, поручні, нахил дзеркала, тримачі для милиць", — каже жінка.
Зараз усі елементи доступності втілюють також і в наступному корпусі центру, там триває ремонт.
"Ми зараз зайшли в реконструкцію другої черги "Superhumans". Це радянська, повністю недоступна будівля. Ми зараз займаємося тим, що розширяємо повністю всі пройоми, ми добудовуємо пандуси, добудовуємо ліфти. Тобто це така складна історія, але її можливо зробити", — говорить Юлія Селезньова.
Після реабілітації за такими принципами планує облаштувати власний дім поранений військовослужбовець Іван Марчак. У нього — подвійна ампутація. У лютому під час розмінування на південному напрямку військовий втратив дві ноги. Зараз його будинок тимчасово перебуває в окупації на Мелітопольському напрямку, але він уже знає, що змінюватиме у ньому після звільнення.
"Будинок знаходиться у приватному секторі, на окупованій поки що території, поки що! Коли повернемось додому, то 100 відсотків буду щось змінювати. Бо протези протезами, але вже доступність мусить бути більша, не така. Тобто сходів вже не буде і щось потрібно міняти на набагато краще, зокрема ванну кімнату. Ванна — це щоб можна було з комфортом сходити прийняти душ, умивальник теж, щоб, наприклад, якщо вже ти зняв протези, щоб міг на кріслі колісному заїхати, почистити зуби, побритися, вмитися", — каже Іван Марчак.
Сергій із подвійною ампутацією ніг показує, як одразу за межами лікарень доводиться долати перешкоди тим, хто пересувається на кріслі колісному.
"Продовжується будівництво якихось незрозумілих доріжок в той час поки хлопці, щоб дістатися до нових ніг, мають переживати ось такі моменти….", — ділиться чоловік.
Простір Львова із старовинними вузькими вуличками, кам’яними сходами та бордюрами пристосовувати для людей у кріслі чи із паличкою важко, але можливо, каже керівниця міського управління туризму Христина Лебедь.
"Ми сьогодні проводимо у Львові багато екскурсій для цивільних і військових, які є на реабілітації у закладах медичних Львова та області, і ми помічаємо і дрібні аспекти. Це не тільки глобальні речі, але і дрібні аспекти. Іноді для того, щоб було комфортно проїхати дорогу, потрібно просто перекласти бордюр, між яким є дуже велика відстань, і де застрягає колесо. Десь треба просто додати поручень. Тому ми сьогодні маємо комплексну проблему – з одного боку потрібно вирішувати великі інфраструктурні речі, які потребують великих часових і фінансових затрат. Однак є інші речі, які ми можемо змінити вже сьогодні. Зокрема, це наша комунікація", — каже Христина Лебедь.
Щоб покращити цей аспект, за словами Христини Лебедь, у місті проводять серію тематичних лекцій та тренінгів для представників сфери гостинності та обслуговування. Аби вони вміли правильно та коректно спілкуватись із людьми, які мають різні види інвалідності.