22-річний хлопець з Краматорська став опікуном для двох братів

22-річний хлопець з Краматорська став опікуном для двох братів

22-річний хлопець з Краматорська став опікуном для двох братів
. Суспільне Львів

Після смерті мами від онкології Олег Радомський з Донеччини став опікуном для своїх двох молодших братів. Старшому хлопчику Дмитру — 13 років, молодшому Івану —лише чотири. Зараз родина живе у соціальному житлі у селі Неслухів, що на Львівщині. Про евакуацію та виховання дітей Олег Радомський розповів Суспільному.

На початку повномасштабного вторгнення мама Олега разом із меншими дітьми виїхала на Львівщину. Тут жінка продовжила лікування від онкології. Попри зусилля лікарів хворій ставало дедалі гірше. Тоді Олег виїхав до родини.

"Дякувати Богу, я встиг виїхати, бо коли я виїжджав трапилася ситуація, вдарили по залізничній дорозі і нам сказали, що потяги відміняють. Але через 10 хвилин вибігає чоловік із залізниці і кричить: "Всі, хто на Львів – швидко. Люди бігли фізично по головам. Хто встиг, той встиг, хто не встиг, той не встиг, на жаль. Але страх у людей був дуже сильний, всі хотіли виїхати, всі хотіли від того втекти. На жаль, не всі змогли. Я якраз виїхав перед тим як вдарили по залізниці. Ввечері я виїжджаю і зранку вдарили", розповідає Олег Радомський.

Мама Олега померла у червні.

"Мені було важко, бо це єдина людина, яка в мене залишилася на той момент, і тепер тільки мої брати", — каже юнак.

Відтоді хлопець опікується своїми братами: 13-річним Дімою і 4-річним Іваном.

"4 роки – енергії дуже багато, забагато. Мені б трошечки його енергії і було б супер. А так я дуже втомлююсь з ними обома, дуже втомлююсь. Все життя, скільки я себе пам’ятаю, з 9 років в мене перший брат з’явився — Діма, і постійно зі мною на руках. То на плечах, то на руках. Постійно малий був зі мною. Дітей я не боюсь. Тому не дуже так і страшно було", каже Олег Радомський.

Олег Радомський з братом Іваном
Олег Радомський з братом Іваном. Фото Олега Радомського

Переселенець самостійно дбає про дітей: готує їсти, прибирає та водить меншого брата у садочок.

"Готую їсти, сам все роблю, прибирання, миття посуду, їжа — все на мені. По-перше, я це вмію, я це люблю, по-друге, я цього не боюсь, по-третє, хто це буде робити як не я. Я не працюю, на жаль, на даний момент, я фізично не можу працювати, бо дитина в садочку. Треба і забирати, і відводити, плюс ця кімната мені спокою не дає кожен день, тому кожен день прибираєш" — каже Олег.

Олег Радомський миє посуд
Олег Радомський миє посуд. Суспільне Львів

Живуть брати втрьох у соціальному житлі, що у селі Неслухів. Це колишній гуртожиток, в якому облаштовали 30 мініквартир. Олег Радомський каже, хоче приїхати у Краматорськ, але не впевнений чи залишиться там жити:

"Як сказала одна людина: "Твій дім там, де твоя мати". І ось тепер я не знаю, що мені робити. Я хочу додому, хочу повернутись до себе, в своє місто, в свій край, на свою землю, де я народився. Але питання, чи захочу я звідси їхати, на жаль, я ще не знаю".

Олег Радомський
Олег Радомський. Суспільне Львів

Загалом Новояричівська громада від початку повномасштабного вторгнення прийняла більше 2 тисяч людей.

"Звичайно в перші дні війни це були наші навчальні заклади, адміністративні будівлі, тобто кругом, де ми мали можливість, там ми створювали умови. Був обраний закинутий колишній гуртожиток і практично за 3 місяці ми отримали будинок на 30 мініквартир, квартир-студій, де на сьогодні проживають люди, які були змушені покинути свій дім" — каже голова Новоярічівської територіальної громади Петро Соколов.

Читайте також

Переселенки зі Сходу України заснували підприємство у Львові та шиють одяг для ЗСУ

Бахмутянка відкрила сирну крамницю у Львові

На початок