У Шегинівській громаді, що неподалік українсько-польського кордону, працює офіцер Володимир Козак. Місцеві мешканці та переселенці називають поліцейського "Шериф". Прізвисько з’явилося, коли разом з місцевими Володимир почав допомагати сотням українців, які їхали за кордон, або ж залишались на території громади. Про перші дні війни та тимчасове житло для переселенців офіцер громади розповів Суспільному.
Володимир Козак працює в поліції з 2012 року. Півтора роки тому чоловік пройшов конкурс і став поліцейським офіцером Шегинівської громади.
"Сам проєкт — поліцейський офіцер громади бере свій початок від американського шерифа. Це дуже цікаво, бо ти працюєш виключно в своїй громаді: ти знаєш всіх осіб, можеш вчасно зреагувати на всі повідомлення, знаєш всі сім'ї, проблематику кожного населеного пункту, і в цьому великий плюс. Ми пробуємо допомогти кожному, щоб люди жили, не порушуючи законодавства. Я навіть не знаю, хто придумав таку назву. Але чогось мене всі зараз знають як "Шерифа", — каже Володимир Козак.
В перші дні повномасштабного вторгнення до кордону їхали тисячі людей, каже Володимир. Тож треба було забезпечити їм хоч мінімальні умови.
"Люди почали масово виїжджати за кордон і було дуже велике скупчення транспортних засобів — в пік люди в автомобільних чергах стояли до тижня. А також було багато людей, які намагалися пішки перейти кордон. Була дуже складна ситуація: холодно, більшість з маленькими дітьми. Дітки були настрашені, втомлені. Той дитячий крик ніколи ніхто не забуде. Він лунав всюди. Їм треба було забезпечити елементарні речі: тепло, дитяче харчування, засоби гігієни і ми намагалися всіляко допомагати їм", — каже офіцер громади.
За словами Володимира Козака, до допомоги долучилися ледь не всі: місцеві мешканці, поліцейські, працівники ДСНС. Так вдалося пережити найбільш напружені тижні.
"Маса місцевих чуйно віднеслися. Вони виходили самі з теплим чаєм, з канапками, готували на польових кухнях харчі, пробували допомогти. Ми організували в місцевому клубі пункт обігріву, потім відкрили в школі пункт обігріву, намагалися скеровувати туди людей, щоб вони хоча б зігрілися, зробили чай", — каже поліцейський.
Зараз Володимир Козак дбає про переселенців, які лишилися жити в Шегинівській громаді.
"Кожен сподівається повернутися до своєї домівки, повернутися назад, але тимчасово вони вимушені тут перебувати і ми хочемо максимально покращити умови проживання і перебування на території громади. Тут є дозвілля, кухня, пральна машинка. Це все закупили спільно з волонтерами, ми координували їх. Казали, що тут потрібно —холодильник чи душ. Кожен вкладає частку в добру справу", — каже правоохоронець.
У школу, де мешкають переселенці, Володимир навідується ледь не щодня. В закладі живуть 23 людини.
"Я хочу з донькою виїхати, але не можу. А "Шериф" недавно приїжджав до нас сюди і привіз людину, яка розуміється на правовій допомозі. Це було безкоштовно і ми дуже раді. Дуже часто він до нас приїжджає, всі проблеми вирішує", — каже переселенка з Херсона Єлизавета Лесик.
Попри те, що роботи стало більше, "Шериф" каже, що не боїться багато працювати та мріє лише про одне – аби в Україні швидше настав мир.
Авторка: Анастасія Поя.
