Через родинний зв'язок із лідером ОУН Андрієм Мельником родину Галини Неілик виселили до Сибіру. Сама ж жінка, яку в півторарічному віці повернула на Батьківщину бабуся, нині живе в Дрогобичі на Львівщині. Вона зберегла сімейні світлини та домоткану сорочку, які передала до музею Мельника у Волі-Якубовій. Сам музей облаштували в сільській хаті початку ХХ століття, тому що рідний дім лідера ОУН спалили більшовики.
Більше про це дізнавалося Суспільне.
Галина Неілик розповідає, 21 жовтня 1947 року до її родини прийшли росіяни з автоматами. Цьому, за її словами, передувало освячення пам'ятника на могилі батьків Андрія Мельника.
"Андрій Мельник приїхав і то вся родина зібралася в то село і всі, хто були в той час. Пізніше донощики всіх перерахували, хто стояв у черзі з ним привітатися під церквою, і всіх вивезли в Сибір. 21 жовтня прийшли москалі з автоматами в другій годині ночі і сказали, що є десять хвилин на збір. Моя мама як найстарша в хаті брала в руку все те, що в той момент вважала за потрібне, і взяла ту нову сорочку для свого батька — Олекси Кобрина, який був двоюрідним братом Андрія Мельника", — говорить жінка.
Родичка Андрія Мельника зазначає, у Сибір доправляли у товарняках, у нелюдських умовах. У дорозі помер її дідусь — Олекса Кобрин.
"Дошки, зимно, дірки. В жахливих умовах їхали. Місяць їх везли на Урал. І він по дорозі помер. І невідомо, куди НКВДисти його забрали. Ми не знаємо, де він похоронений, нічого", — ділиться Галина Неілик.
Дружина Олекси Кобрина Катерина привезла онуку — Галину Неілик з Сибіру у Волю Якубову, коли їй було півтора роки. Батьки ж залишилися на Уралі. Вони повернулись аж у 1960 році. Через роки чи не єдина матеріальна пам'ять про Олексу Кобрина — сорочка — повернулася у рідний край.
Рідний дім Андрія Мельника у Волі Якубовій не проіснував до наших днів. Його спалили більшовики. Тож музей облаштували в іншому будинку, який все ж має зв'язок із національним діячем.
"Найцікавіший факт про цю будівлю — вона все ж таки належала до родини Андрія Мельника. З тої родини виходила її тітка Рузя. Власне з часом вдалося викупити цей будинок, щоб створити тут музей пам'яті Андрія Мельника. Так, не в рідній батьківській хаті, але є рідне, зв'язкове, пуповина, що прив'язує Андрія Мельника до цієї будови", — розповідає екскурсоводка Світлана Забара.
Від дому Андрія Мельника та його батьків Марії та Атанасія залишилася лише студня.
"Наша історія — жива вода. Ми дуже тішимося, що хоча би якась маленька пам'ятка є", — говорить Світлана Забара.
Після смерті Андрія Мельника двоюрідний брат Галини Неілик Тарас Кобрин двічі відвідував могилу родича в Люксембурзі. Інший родич, дядько Атанас Кобрин, який мешкав у США, спілкувався з Андрієм Мельником особисто за кордоном, постійно замовляв за нього служби, листувався з Ватиканом. Крім того, Атанас Кобрин активно долучився до збору грошей на спорудження монумента у Волі Якубовій.
“Коли споруджували монумент у Волі Якубовій, Атанас Кобрин в Америці зібрав багато коштів. Дав оголошення в українську газету “Свобода”, зібрав багато коштів, раз привіз сам, раз передав”, — розповідає Галина Неілик.
Жінка каже, що новина про перезахоронення останків Андрія Мельника і його дружини була несподіванкою. Напередодні перепоховання вечірнім поїздом Галина Неілик з родичами вирушили до Києва.
Історик НУ "Львівська політехніка" Іван Хома підсумовує: нарешті Андрій Мельник повернувся туди, де він повинен бути, і де він точно хотів би бути похованим — в Україну. Він сподівається, що це лише початок.
"Багатьом, на жаль, так і не довелося жити і доживати свого віку на території України, не тому, що вони не хотіли або десь там відцуралися України чи розчарувалися. Була об'єктивна обставина — це радянська окупаційна тоталітарна система, яка не дала їм цієї можливості. Тому ось те, що зараз відбувається і буде продовжуватися, це точно відродження справедливості. Люди ті повертаються додому", — говорить Іван Хома.
За його словами, важливо, що Андрій Мельник спочив Україні разом з дружиною Софією Мельник — донькою українського мецената Степана Федака. Після одруження вони прожили разом усе життя. А після смерті лідера ОУН саме Софія оберігала його спадщину.
Що відомо про Андрія Мельника
Як йдеться на сайті Українського інституту національної пам'яті, Андрій Мельник — військовий і політичний діяч XX століття. Він був полковником Армії УНР, близьким побратимом і родичем Євгена Коновальця.
Також був співзасновником УВО (Української військової організації), крайовим комендантом. Активна українська діяльність Мельника призвела до його арешту 1924 року і п’ятирічного ув’язнення в польських тюрмах.
У 1938-му, після загибелі Коновальця, за його усним заповітом, Мельник очолив Провід українських націоналістів. Під час Другої світової війни перебував у Берліні, покладав певні надії на співпрацю з Гітлером задля створення українських збройних формувань, однак швидко розчарувався у німецькій політиці щодо України.
Після розколу в ОУН очолив більш помірковану частину. Організував засилання у великі міста України "похідних груп" для розгортання пропагандистської роботи, керував діяльністю ОУН на українських землях. Це викликало невдоволення гітлерівців. Від початку 1942-го утримувався під домашнім арештом, а з лютого 1944-го – у концтаборі Заксенгаузен.
Після закінчення Другої світової війни Мельник певний час перебував у таборах переміщених осіб. Згодом отримав запрошення Великого герцога Люксембурзького бути його гостем і з кінця 1945 року жив у Люксембурзі.
У післявоєнний період всі свої сили він присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1947-му обраний довічним головою ОУН. У 1957-му виступив із програмою створення Світового конгресу українців, яка була реалізована вже після його смерті.
Помер 1 листопада 1964 року в Кельні, похований на міському цвинтарі Бонвуа в Люксембурзі.
