“Добрий вечір тобі”, “Небо і земля", “Ой сивая та й зозуленька”, “Щедрик” – ці колядки і щедрівки відомі українцям змалечку. Втім, за знайомими словами приховані значно глибші сенси: історія, символіка, давні уявлення про світ, обереги для дому, побажання достатку і віра в оновлення.
Чому в різдвяних піснях так багато світла, птахів, неба і землі, яка колядка є найдавнішою і яку з них знає увесь світ, дізнавалось Суспільне.
Різдвяні колядки і щедрівки є одними з найдавніших форм української традиційної культури. У них поєдналися християнські сюжети, дохристиянські вірування та народне уявлення про щастя, достаток і захист дому.
Традиційно колядувати українці починають після того, як вся родина збирається на Святвечір за спільним столом і куштує головні обрядові страви – кутю та узвар.
Частина колядок з’явилася ще за часів язичництва і була пов’язана зі святом зимового сонцестояння. Згодом вони набули нового значення і наповнення та зараз прославляють народження Ісуса.
Доктор богослов’я, кандидат філософських наук зі спеціальності “релігієзнавство”, доцент кафедри літургійних наук Українського католицького університету Василь Рудейко у коментарі зазначив, що колядки – це не просто співи, а частина обряду. За його словами, їх умовно можна поділити на два типи.
“Одні колядки пов’язані з подією народження Ісуса Христа і розкривають суть того, заради чого Син Божий сходить з небес, стає людиною, народжується як дитина у вертепі, є гонимий Іродом, прийнятий пастухами, успіваний ангелами. Тобто вони переспівують євангельську подію. Другий пласт пісень, які ми теж називаємо колядами або щедрівками, мають більш загальний характер і пов’язаний з переходом від зими до весни. Йдеться більше про період, коли спочатку припиняються, а потім відновлюються сільські роботи”, – розповідає Василь Рудейко.
Колядки і щедрівки відрізняються насамперед тематикою оспівування: другі здебільшого не мають чіткого релігійного чи обрядового змісту, а більше оспівують птахів, початок польових робіт.
“Початково ці пісні виконували у березні, адже саме тоді починався новий рік. Коли ж його перенесли на січень, зміст і час виконання пісень також змістилися. Саме тому ми співаємо відомий “Щедрик” про ластівочку, її щебіт, добрі вісті, хоча у січні, тим більше у грудні птахів немає. Цікаво, що в деяких регіонах України частину цих пісень виконують на Великдень, називаючи їх риндзівками або ломківками”, – говорить чоловік.
Попри те, що в колядках здавна оспівують врожай, достаток, худобу, вони не втрачають свій сенс навіть сьогодні. Українці продовжують зберігати традиції святкування і на Святвечір, і на саме Різдво Христове, коли у дім заносять дідуха, готують кутю і 12 пісних страв.
Перші пісенні збірники колядок, як зазначив Василь Рудейко, датовані XVI століттям і містились у “Богогласнику”. Колядки аграрного характеру почали з'являтися пізніше – приблизно у XVIІІ столітті. Але писемних згадок немає. Була лише усна творчість, яку дослідити надзвичайно складно.
“Колядки можна трактувати по-різному. Ця тема складна, бо в нас немає критичних видань чи досліджень, які стосуються текстів чи конкретних колядок. Найдавнішими, згідно із засвідченими джерелами, є християнські колядки. Зокрема, “Бог предвічний”, яка звучить дуже урочисто, возвеличуючи Христа. Колядки “Добрий вечір тобі” чи “Нова радість стала” найчастіше полюбляють співати у родинному колі. Цікавими є “Ой, сивая, тая зозуленька” та “Щедрик”, що набув популярності по всьому світу через мелодію. Вона геніальна, а слова не надто глибокі, торкаються наближення весни і початку нового життя. Проте мелодія, яку створив композитор, захоплювала і тоді, і зараз”, – каже богослов.
Часто колядки об‘єднують не лише українців, а й інші народи. Зокрема, колядка “Бог ся рождає” перекладена польською та румунською мовами, і, зі слів Василя Рудейка, зараз складно визначити, якою мовою вона прозвучала вперше.
“Львів'яни дуже люблять колядувати. В останні роки у нас спостерігається зацікавлення центрально та східноукраїнськими версіями коляд. А завдяки різноманітним етногуртам, обробкам сучасних композиторів колядки отримують нове звучання, зберігаючи при тому мелодику”, – додав Василь Рудейко.
Для заслуженої артистки України, учасниці гурту автентичної музики “Коралі”, співзасновниці і скрипальки спільноти “Дриґ” Людмили Зборовської, колядка є передусім магічною частиною обряду.
“Коли колядуєш, то ніби опиняєшся в казці. Я почала ходити колядувати ще із шкільного віку. Весь обряд був магією: ми ходили від хати до хати, колядували, віншували, відчували піднесення. Великою і потужною силою є вітальна і побажальна традиція. Дивлячись на те, як колядують зараз, є відчуття, що ця традиція не лише не зникне, а навпаки відроджуватиметься з новою силою”, – розповідає Людмила Зборовська.
За її словами, залежно від регіону України відрізнялися і самі колядки. Чимало людей досі пам’ятають старовинні космогонічні і церковні пісні, де є символіка, народні метафори. Люди їх передавали з покоління в покоління, не завжди замислюючись над змістом: чому прилетіла ластівочка взимку, чому в одній хатинці у віконці світить сонце, у другому – місяць, а в третьому – ясні зіроньки, що означають пшениця, збіжжя. Зараз люди все частіше повертаються до осмислення слів та цих образів.
“Фольклор зароджувався в селах, де люди були ближче до землі, природи, неба, Бога, зірок. У містах відчувається ностальгія за чимось природним. Ми бачимо, як втрачаємо ліси і довкілля, тому тягнемось до всього справжнього: матеріалів, декору, колядок, щедрівок. Тому тепер все частіше люди починають “розшифровувати” колядки, розуміти, які сенси в них закладені”, – веде заслужена артистка.
Колядки “Нова радість стала”, “Добрий вечір тобі, пане господарю”, “Небо і земля” є відносно новітніми. Натомість особливу цінність, на думку Людмили Зборовської, мають старовинні колядки, які можна переосмислювати і адаптовувати до сучасності.
“У старовинних колядок дуже красива мелодика, виконання, природна манера співу без штучних обробок голосу. Але до них можна додавати куплети, які ніби відображають те, що відбувається зараз. Наприклад, у Миклашеві на Львівщині, звідки родом моя мама, ми записали колядку, в якій йдеться, що Іванко церковцю золотить, у дзвони дзвонить, місяць сходить, а золота не стає. Він просить батенька, щоб прислав йому золота, а батенько каже: “Хай тобі, синочку, Бог допомагає”. Потім він звертається до матінки, а вже потім пише лист до миленької і миленька йому те злото посилає. Зараз ми осучаснили колядку і додали слова про дрони. У цьому немає нічого поганого, адже фольклор живий і він має розвиватись, тим паче ми є свідками змін, історії і маємо про це все розповідати і оспівувати”, – каже Людмила Зборовська.
За її словами, саме так колядки можуть доходити до сердець слухачів, спонукати до дії і нагадувати, що традиція – це не лише пам’ять про минуле, а й мова, якою суспільство говорить про сьогодення.
