Парамедикиня батальйону "Госпітальєрів" Анастасія Когут, перебуваючи на ротаціях у зоні бойових дій, заходила у будинки культури, знаходила фортепіано та грала. Найкращим виявилося біле піаніно у звільненому від армії РФ селі Ставки на Лиманщині.
Про це в інтерв’ю Суспільному розповіла викладачка музики, працівниця Центру національного патріотичного виховання та парамедикиня батальйону "Госпітальєрів" Анастасія Когут.
Привіт з минулого світу
Те, що дівчина колись поїде у зону бойових дій та рятуватиме поранених, вона знала ще з початком російсько-української війни, з 2014 року. Коли її однолітки їхали відпочивати на море чи за кордон, Анастасія використовувала вільний час та свої гроші, щоби навчитися нового та відвідати черговий вишкіл.
"Все почалося з Майдану. Потім почала волонтерити: балаклави шила, сітки плела. Волонтерила два роки у військовому шпиталі. Посилки хлопцям висилала. Вишколи проходила. А у 2021 році пішла на вишкіл до "Госпітальєрів", бо була вже напружена ситуація", — говорить парамедикиня.
Саме цей вишкіл напередодні повномасштабного вторгнення дозволив їй вже влітку 2022 року поїхати на ротацію у зону бойових дій.
Анастасія згадує, що вторгнення російських військ вона очікувала ще з грудня 2021 року. Але щодня ходила на роботу у музичну школу, навчала дітей грати на фортепіано та працювала концертмейстером в оркестрі духових інструментів.
"23 лютого я лягала спати, відкрила новини, а там пише, що іноземна розвідка передбачає у наступні кілька днів повномасштабну, мені стало страшно. Прокинулася я від повідомлення від друга з госпітальєрів: "почалася війна". Але це для мене не стало новиною", — каже дівчина.
24 лютого мав бути робочий день, планувалися уроки з дітьми. Їх всі скасували. Навчання у музичній школі відновили за кілька тижнів. Відбувалися вони онлайн.
Попри навчання Анастасія також повернулася в активне волонтерство.
"Перші два місяці я практично не спала, бо дуже багато роботи було. Пам’ятаю, біжу на пошту за якоюсь посилкою, тут до мене дзвонить учень: "У нас урок буде?". А я й забула про нього. Це як привіт з минулого світу", — згадує вчителька музики.
Попри це дівчина знов записалася на повторний курс до "Госпітальєрів". Її відразу зарахували, хоча черга охочих навчатися була великою. Курси відбувалися у Михайлівському соборі в Києві.
Мама підтримала
Влітку 2022 року вона виїхала у зону бойових дій у Велику Новосілку Донецької області.
"Я подивилася по карті й зрозуміла, що мамі нічого не скажу, бо лінія розмежування була вже у сусідньому селі. Мамі сказала, що я за 15 км від того місця. Зараз мама вже знає", — сміється госпітальєрка.
Анастасія каже, що мама її завжди у всьому підтримує. Підтримувала, коли донька волонтерила, коли їздила на вишколи й оплачувала їх. І коли до дівчини зателефонували й спитали, чи вона готова їхати на ротацію, то не відмовляла.
"Я стояла коло пошти на Володимира Великого з мамою, забирала однострій. Тут мені телефонують та кажуть: "Є екіпаж, потрібен парамедик, виїзд післязавтра. Ти їдеш?". Від такого не відмовляються, я їду. Мама каже: "Що я тобі можу сказати, якщо ти вже все вирішила", — згадує парамедикиня.
З собою на війну взяла купу речей на всі прогнози погоди; мала дві величезні торби.
Фортепіано на війні
На війні окрім речей, потрібних парамедику, вона також знайшла музичні інструменти. Де б вони не розташовувалися, Анастасія знаходила фортепіано.
"У Великій Новосілці був дім культури. Там була велика бібліотека: від книг про українських композиторів до всіх зібрань Стівена Кінга, Дена Брауна, "Гарі Поттера". Там було все. Я там взяла почитати книги про композиторів. Ця бібліотека мені деколи сниться. Як уявляю, що це все знищено…", — каже дівчина.
В цьому ж будинку культури було піаніно. Побратими перевірили, чи воно часом не заміноване й дозволили на ньому пограти. Інструмент виявився розладнаним.
"Зіграла шматок пісні з Металіки. Потім скинула відео своїм викладачам з музичного училища й вони дивувалися, як я могла грати на тих дровах", — сміється парамедикиня.
Наступне фортепіано вона знайшла на Лиманщині у селі Ставки. При церкві був заклад з музичним інструментом.
"Це було найкраще фортепіано. Майже не розладнане, в ідеальному стані. Попри те, що це село перебувало в окупації та було звільненим, фортепіано залишилося в ідеальному стані. Я там відводила душу", — згадує Анастасія.
Знайшли інструмент випадково.
"Це було Спаса. Ми з подругою, дві львів’янки, взяли шоломи, наклали в них яблучок, меду з сухпайка. І пішли до церкви. Не святити, бо це була церква московського патріархату. Але на Спаса треба йти до церкви. Церква була напівзруйнованою, там вже не правилося", — розповідає госпітальєрка.
Зайшли у будинок, який стояв поруч. А там – біле фортепіано.
"Водій сказав: заграй нам Гімн України. А я ж – викладач музики, викладачі не мають часу вчити щось для себе. Не була впевнена, що зараз сяду і заграю. Водій сказав: маєш три дні на те, щоби вивчити його. Я і вчила. Ноти є в інтернеті. На звуки музики прийшли інші військовослужбовці. Я граю, вони стоять і співають", — згадує дівчина.
Під кінець цієї ротації загинула госпітальєрка Олександра Мулькевич (Майк).
"Я тоді цілий вечір просиділа за цим фортепіано. Грала ноктюрн Шопена до дієз мінор. І ще якісь ліричні мелодії. Щоб якось відвести душу… Музика допомагає…", — каже парамедикиня.
Ще два фортепіано вона знайшла у селі Шевченкове Донецької області (нині окуповане), де вони перебували на ротації з Анастасією Хлібник. Одне було в школі. Інше – у домі культури.
Перший поранений
Першим пораненим, якому Анастасія надавала допомогу, став боєць з Азову з множинним осколковим пораненням.
"Його обсипало спереду та ззаду. Ми не могли зрозуміти як так прилетіло, що його так поранило. Ми його знеболили. Від цього він почав дуже багато балакати", — згадує парамедикиня.
Дівчина увесь час з ним розмовляла, щоби розуміти в якому стані поранений та чи не втрачає свідомість.
"Я тримала його за руку. В якийсь момент він відключився і я дуже перелякалася. Але він опритомнів і ми знову говорили. Він настільки сильно вчепився мені в руку, що коли його виносили з машини на ношах, то я разом з ним вилетіла. Але ми його привезли стабільного", — говорить Анастасія.
Й додає, що найбільше побоювалася своєї реакції на вибухи, кров та ситуації на війні.
"Але все пройшло нормально. Руки трусилися, стрес був. Я не знала себе, думала, що зараз зі страху заб’юся під стіл, сама не буду працювати й іншим не дам. Але все обійшлося нормально", — каже вона.
Згодом були й важчі поранені та дуже важкі ситуації. Навіть самій довелося ампутувати бійцеві стопу.
"Чоловікові роздробило ногу. Те, що залишилося, треба було відрізати. Він був при свідомості, питає: "Що там нога моя?". Я кажу: "Ваша ліва нога в порядку". Він: "А що з іншою, купляти мені авто з ручним управлінням?". А я не знаю що на це відповідати. Так я стикнулася з ампутацією кінцівок. Вчилася на фортепіано, але життя трохи непередбачуване", — розповідає госпітальєрка.
У 2023 році Анастасія перебувала на ротації під час контрнаступу.
"Тоді роботи було багато. Ми могли зробити за ніч три виїзди. Ми працювали на стабіку та евакуйовували поранених. Відвозили їх у лікарні", — каже дівчина.
Тепер вона їздить у зону бойових дій під час своїх відпусток, тобто під час канікул у школі.
"Кожного разу, коли я повертаюся з ротації, найбільше мені радіють учні. Вони розпитують як там було, кажуть, що скучали за мною", — каже вона.
І тішиться, коли їй скидають відео з репетицій, де грають діти.
