Майстриня зі Стрия Людмила Тимочко почала вишивати після повномасштабного вторгнення Росії і за цей час відтворила понад 30 давніх сорочок. Крім цього, вона вчить вишивати інших і дарує створені власноруч вироби родичам військових.
Більше про це Людмила Тимочко розповіла Суспільному.
Людмила Тимочко — мама чотирьох дітей і майстриня вишивки. Жінка відтворює автентичні українські сорочки. Захопилася цим три роки тому.
"Я дуже шкодую, що таким масштабним поштовхом стало повномасштабне вторгнення. Власне, воно спонукало мене задуматися і пробудило якісь такі приховані сенси. Мені захотілося, щоб щось після мене було залишено, щось, що пов'язане з тим, що ми — українці, з нашим спадком, щоб це було надовго, щоб це передавалося моїм дітям. Пізніше це з хобі частково переросло в таку, можна сказати, роботу", — ділиться майстриня.
За три роки Людмила відтворила понад 30 вишитих сорочок у різних техніках. Крім того, вона започаткувала курси, на яких вчить усіх охочих. Вишиті власноруч вироби віддає родичам військовослужбовців. Назвала цей проєкт "Моя душа вишита тобою".
"З самого початку цей проєкт був націлений на те, щоб підтримати людей, яких я, можливо, знаю особисто або чиїм болям я дуже співчуваю, якось підтримати. І найперша сорочка була подарована просто дівчині, у якої чоловік залишився без ноги. Він зараз на протезі, було довший час невідомо, що з ним. І вона втратила найкращу подругу. Вона дуже віддана Україні, всьому українському. Особисто з нею я не знайома, але мені дуже захотілося подарувати сорочку. Вона була дуже рада. Наступні сорочки — це вже були зі Стрия. Це була мама, яка втратила сина, і дружина, багатодітна дружина, п'ятеро дітей, яка втратила чоловіка, людину, яку я знала особисто. Це дуже така болюча втрата, — каже Людмила Тимочко.
Надалі Людмила планує вишити строї усіх регіонів України, показати свої сорочки у Штатах, а також продовжити курси, на яких хоче відтворити сорочку за зразками Ольги Бачинської — колекціонерки української вишивки.
"Це насправді мене дуже наповнює. Якщо ти багатодітна мама, то зрозуміло, що ресурс від того вичерпується дуже швидко. Мене відновлює власне оце відтворення, вишивання. Це для мене інший світ. Я навіть не можу пояснити. Це тільки зрозуміють дівчата, напевно, які теж вишивають, які мають такі самі відчуття як я. Це просто необхідно. Тому що я так, знаєте, забуваюся. В мене брат воює вже третій рік. І це для мене теж, відповідно, стрес, переживання. І двоюрідний брат воює теж від самого початку. Тому, знаєте, це таке як забуття. Це часом виринаєш — і на тебе холодний душ оці новини. А вишивання, я не знаю, чесно, що б я робила без нього. Це дійсно моє", — додає жінка.
