Львів’янин Тарас Елейко ще у 2014 році навчився керувати дронами та використовував їх на війні з росіянами. У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, навчив команду дронарів та з ними вирушив у зону бойових дій.
Про це боєць підрозділу "Аратта" Головного управління розвідки Тарас Елейко розповів у інтерв’ю Суспільному.
Перші дрони на війні
У 2014 році військовослужбовець почав навчатися керувати дронами. Навчання тривало пів року.
"На базі "Правого сектору" на Львівщині розпочався відбір пілотів для БпЛА та їх навчання. Тоді це не було так масово. Це були розвідники. Нас вчили, починаючи з маленького літачка пінопластового, мало чи не паперового", — говорить військовослужбовець.
Тарас Елейко каже, що пам’ятає і перший й усі наступні свої польоти. До прикладу, одного разу, перебуваючи в зоні бойових дій, бійці думали, що втратили один із планерів.
"Ми стояли за Маріуполем на Широкине та відправили планер в бік Новоазовська. Він раз — і пропав. Ми собі прикидаємо, що він десь по часу має нам з’явитися. А його нема. Ми такі: ну все, втратили, збили. Але зрештою він повернувся", — розповідає Тарас.
Планер виконав свою місію: приніс інформацію про російську техніку та цивільні автомобілі, які використовують російські військовослужбовці.
"Ми побачили, що цивільні авто – всі білого кольору. Ми передали цю інформацію в управління сектору. І ті, що мали засоби ураження, ухвалювали рішення. Зараз в цій війні ми все бачимо онлайн", — зазначає розвідник.
Готувалися до партизанських боїв
Те, що Росія з новими силами нападе на Україну, Тарас Елейко очікував та готувався до цього разом з побратимами з добровольчого батальйону "Аратта", який входив до складу "Правого Сектору" ще з осені 2021 року.
"Ми пропрацьовували наші дії, логістику, зв'язок та інше. Ми передбачали, що зв’язку не буде та планували свою роботу за прикладом УПА", — каже він.
Військовослужбовець передбачав, що росіяни нападуть у квітні на Великдень.
"Це було в моїй голові, тому що великі бої на Донеччині у 2015 році відбувалися саме на Великдень. Я оцінював, що має трошки підсохнути, дощі закінчаться. Тому на 24 лютого я не розраховував, бачив у себе ще час для роботи", — говорить Тарас.
Тож на той день мав плани та зустрічі як приватний підприємець у звичайному мирному житті. Але зранку о п’ятій годині його збудила дружина. О дев’ятій ранку вже був на обумовленому місці зустрічі з побратимами.
"На випадок окупації Львівщини ми готували різні локації, де може перебувати особовий склад. Є навіть одна криївка. Але з сучасними технологіями в криївках не виживеш, заховатися безслідно людині неможливо. Все змінюється", — розповідає розвідник.
Війну я ще не бачив
Тарас набрав групу бійців та навчив їх літати на дронах. У квітні вони виїхали на Донецький напрямок в бік Білогорівки, де працювали разом з 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою.
"Нам пощастило ще й взяти участь у боях. Це був не бій, це була війна-війна. Я думав, що я війну бачив. А на Білогорівці я зрозумів, що я війни не бачив взагалі", — каже боєць.
Той бій тривав чотири доби. Підняли військовослужбовців о пів на другу ночі з повідомленням, що російські війська будують понтонну переправу. Вже за три години вони почали працювати.
"Дивимося: понтонний міст майже вже готовий. Почала працювати наша артилерія, але снарядів було дуже мало, хіба пристрілятися. А московити мали тих снарядів – цілодобово нас поливали. Все падало, падало, падало. Ми не реагували, аж поки вони метрів 50 від нас падали. Ми як зайці перебігали з місця на місце. Там не було жодного укриття. Коли на нас летіли крилаті ракети, коли били фосфорними мінами, то я зрозумів, що я війни не бачив", — згадує Тарас.
І додає, що від того фосфору тиждень кашляв, пчихав та очі сльозами заливалися.
Тим часом російські військові добудували понтонну переправу та на берег, який утримували українські оборонці, почали переходити жива сила противника та техніка. Першим разом переправилися 300 військових та 33 одиниці техніки.
"Підвезли нам снаряди — розбили понтонну переправу. Працюють по тій техніці. Бам-бам-бам, воно горить-горить. Дивимося: ті бігають як миші, починають тікати, перепливати назад, топитися. Буль-буль-буль-бульк — все, немає його", — розповідає аеророзвідник.
Опівночі українські бійці повертаються до свого місця перебування, миються, їдять, оцінюють бій та лягають спати. Але тільки голова торкається подушки, як їх будять: російські війська знов будують переправу. Так тривало чотири доби.
"Вони хотіли зайняти наші позиції до дев’ятого травня. На третю добу поранило мого товариша, міна прямо в ноги потрапила. Але, на щастя, Бог його вберіг, він ходить на ногах, зараз він командир підрозділу аеророзвідки", — каже військовослужбовець.
Жодного пострілу зі стрілецької зброї
У 2022 році, за словами Тараса Елейка, російські війська мали дуже багато техніки, яка йшла колонами.
"Якби ми мали тоді стільки дронів та навики, які маємо зараз, то все це можна було палити як насіння. Зараз такого немає, зараз танка побачити — дуже велика рідкість", — говорить він.
Тарас Елейко каже, що протягом всієї війни, починаючи з 2014 року, не зробив жодного пострілу зі стрілецької зброї. Увесь час він керує дронами.
"Ми тільки літаємо та стріляємо з дронів. Дрони – це наші засоби ураження. Я хочу пройти цю війну та не зробити жодного пострілу", — говорить він.
