Жнивні пісні — це цикл українських народних пісень, які раніше співалися під час збирання врожаю. У текстах оспівували працю хліборобів, красу полів і бажали один одному гарного врожаю.
Традицію співання жнивних пісень на Волині досі підтримують учасники народного аматорського фольклорного колективу "Криниця", який діє у селі Видерта Камінь-Каширського району. Його учасниці бережуть та відтворюють українські традиції. Зокрема
Як розповіла Суспільному керівниця ансамблю Любов Зубач, поки на Волині тривають жнива, їхній колектив підтримує традицію і співають обрядових пісень, яких навчилися від своїх предків.
"На поле треба йти гарною, бо можуть пересудити"
Жнивний обряд починається з переодягання. Важливо відтворити те, у якому вигляді українці колись ходили жнивувати, розповіла керівниця ансамблю "Криниця" Любов Зубач.
Жінки зав'язують на ноги постолиПостоли ― це традиційне українське етнічне взуття, виготовлене з натуральної сировини, ручна робота. , які виготовили ще їхні батьки. Сорочки й спідниці теж вбирають старовинні. На голові — світла хустка, щоб захиститися від палючого сонця.
Вигляд під час польових робіт обов'язково треба мати акуратний, каже учасниця ансамблю Валентина Нестерук. Бо жнива були масовим дійством і якщо прийти у зім'ятому чи не ошатному одязі, то можна було зажити в селі репутації не охайної господині.
"Скажуть: ой, яка неряха! Треба йти гарною, бо можуть пересудити. Ще навіть і хусточка випрасується і сорочечка викачається. Одна поперед одною жнуть!", — пригадує Валентина Нестерук.
"У 5 років під час жнив врізала серпом пальця"
Учасниця ансамблю Марія Орлюк розповіла, що ходила разом із сестрами на жнива із 5-річного віку. Біля неї були й молодші діти, для яких вона ще й була за няньку. Немовлят приносили у дерев'яній невеличкій люльці. Завданням старших дітей було, цю люльку колисати.
"Колись тільки жали серпами, бо ж не було комбайнів. Серпи дуже гострі були. Я у 5 років врізала пальця серпом. То довго пам'ятала того серпа. Мама мені на пальця хукала", — пригадує жінка.
"Щоб снопок був гарненький, не кошлатий"
Зрізані серпом колоски складали у снопи. Сніп обов'язково мав бути рівненький, каже учасниця ансамблю Надія Привиденець. Зі слів жінки, її руки добре пам'ятають як крутити перевеслаПеревесла — це джгут зі скрученої соломи для перев'язування снопів. . Як візьме солому, то в неї це досі виходить автоматично.
"Старалися люди, щоб снопок був гарненький, не косматий, не кошлатий. Бо потім ще ж вручну його молотити. Ставили снопи в копу. А ще наверх, акуратно, як ніби перукар, накладали шапку, щоб не гнили колоски, як раптом дощ", — говорить Надія Привиденець.
Усі роботи супроводжуються співом. ЖенчикиЖенчики — ті, хто жнуть , зокрема, під час співу просять в бога хорошої погоди та здоров'я, щоб швидко виконати польові роботи.
Також співають пісень про щедрого господаря та господиню, які частуватиме робітниць після завершення робіт.
"Нехай хазяйка чує, нам вечерю готує! Нам вечеря не мила, нас нивонька втомила. Не так нива, як гони — широкії загони!", — виспівують учасниці ансамблю.
"У 92 роки ще пам'ятає слова пісень"
Слова усіх обрядових пісень, зокрема жнивних, учасниці ансамблю "Криниця" чули від своїх мам та бабусь, розповідає керівниця Любов Зубач.
З її слів, автентичну манеру співу місцевих мешканок теж намагаються максимально відтворити.
"Ми чули як наші матері співали. Я це дуже любила й усе запам’ятовувала. Моїй мамі 92 роки і вона ще пам'ятає слова пісень і коли треба, то мені нагадує", — каже Любов Зубач.
Після завершення робіт, усі збиралися на спільну вечерю. Частування у господинь села Видерта, складалося виключно із домашніх, традиційних страв. Деякі з них внесені до переліку нематеріальної гастрономічної спадщини.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
