77-річна лучанка Галина Паушук з дитинства займається вишивкою, хоча має технічну освіту. Після завершення інституту працювала на луцькому автозаводі та у відділі культури друкаркою. А останні 25 років на замовлення виготовляє вишиванки. Каже: її роботи роз'їжджаються по всьому світу. Їх кількість вже й не може полічити.
Своєю першою рукодільною роботою Галина Паушук називає картину, яку у 5 класі вишила та подарувала улюбленій вчительці. Пригадує, що малою часто вишивала роботи, які починали й довго не могли завершити старші сестри.
Багато на продаж вишивала у 90-х роках. Зі слів жінки, тоді по кілька місяців не платили заробітну плату і це було єдиним доходом.
"Грошей не було, лише бартер. Тоді поляки приїжджали до нас. Тут продавали одяг, а в нас купували золото, тканину і рукоділля. Я вишивала такі набори серветок на стіл, вишила їх море", — каже Галина Паушук.
Майстриня пригадує, що мода на вишиті сорочки у Луцьку почалася на початку 2000-х. Тоді до вишивальниці почали звертатися перші клієнти із проханням виготовити вишиванку.
Далі, каже, спрацювала "народна реклама" і пішли люди із замовленнями. Стало модно дарувати вишиті речі один одному.
"Мої вишиванки є по всьому світу. Є люди, які дотепер звертаються і я їм відправляю за кордон. Технік знаю дуже багато, можу зробити будь-яку техніку, якщо потрібно. В мене літератури дуже багато є, наукової, що можна вчитися з тих книжок", — розповідає майстриня.
Раніше, розповідає Галина Паушук, вона могла вишивати по 16 годин на добу. Зараз зір погіршився і рукоділлям займається 10-12 годин на день.
Каже, що один виріб вдається завершити десь за півтора місяця, бо ще треба час на пошиття сорочки. Шиє для Галини Паушук — її донька, яка живе у Вінниці й поштою відправляє готовий виріб мамі.
"Донька в мене швачка. Але вона зараз в армії служить, але мені допомагає. То всі, хто підходить до мене на ярмарках запитують: ну хто вам так шиє, що ваші сорочки ідеально пошиті?", — говорить вишивальниця.
Крім цього, онука Галини, яка має фах видавця, допомогла пофотографувати та надрукувати каталог із виробами бабусі, щоб зберегти її творчість на пам'ять.
Зі слів вишивальниці, вона хотіла б передати свої знання молодому поколінню, але охочих навчатися небагато. Раніше було більше учениць.
"Бувають такі, що прийдуть, візьмуть візитку і більше не приходять. Бо це складно, це кропітка праця, а не просто хап-хап, як-небудь зробив і все. Це має бути душа вкладена в ту сорочку", — каже Галина.
Одну зі своїх робіт Галина Паушук передала волонтерам, щоб ті виставили на аукціон. Усі отримані гроші збирається передати на потреби війська.
Каже: це чоловіча біла сорочка, вишита віскозним шовком, у полтавській техніці.
"Це зерновий вивід, лічильна гладь, солов’їні вічка і трішки мережечки. Мені ця техніка дуже подобається, хоча вона дуже трудомістка", — сказала майстриня.
Зі слів Галини Паушук, вишивання, крім того, що допомагає їй заробляти на життя також відволікає від постійного болю у голові. У 5 років жінка захворіла на менінгіт, наслідки якого, досі відчуває.
"Якби я цим не займалася, то я не впевнена, що я була б жива досі. Я забуваю за той біль. А ще я оптиміст по життю, цим і рятуюся", — каже Галина Паушук.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільного Луцьк.
