Луцьк став першим містом, де письменниця, бард та лікарка Леся Романчук-Коковська презентувала свою нову книгу «Жінка, яка цілувала. Обране». Авторка приїхала зі своїм чоловіком-пастиром Тарасом Коковським. Подружжя зустрілося з лучанами 8 жовтня у Волинському краєзнавчому музеї.
Друковані примірники «Жінка, яка цілувала. Обране», розповіла Суспільному авторка, отримала вчора. До цього у Львові вона презентувала читачам сигнальні екземпляри видання.
До Луцька вона привезла ряд своїх книг: підручники з акушерства, збірки віршів, романи, повісті, зокрема «Дівчинку з сонячного берега. Колима». Це автобіографічна оповідь авторки про дитинство, проведене на Далекому сході Росії, де її батьки відбували каторгу.
Батько Іван потрапив туди через створення групи спротиву комуністичному режиму, мати Лідія — як медсестра та зв'язкова УПА. Народилася вона у селі Дермань на Рівненщині. Там вчителювала і служила в підпіллі. Історію матері та її зв'язки з повстанцями письменниця передала у книзі.
«Власне, Волинь це колиска УПА. Брати моєї мами були в УПА. Загинули обидва. Мама сама залишила свої спогади про те життя у текстах. Я ж її спогади не бралася переписувати, а описала своє бачення її історії з позиції дитини», — розповіла Леся Романчук-Коковська.
У книжці чимало фотографій, зроблених Іваном Романчуком. На палітурку також потрапила світлина письменниці у дитинстві. Як зауважила авторка, тато постійно документував її життя з моменту появи на світ, у родини збереглося багато фото з Колими, і за деякі з його фоторобіт глава сімейства міг знову бути ув'язненим.
«Можна було фотографувати лише гарно вбраних людей, які гуляють. Чому гуляли? Тому що щойно вийшли з тюрми. Кожен хотів надіслати своїй мамі щось, щоб вона не переживала. І тато робив ці фото. Інколи позичали ті костюми у своїх друзів, але які були дорогі для батьків ці фотографії», — додала вона.
«Жінка, яка цілувала. Обране» також має безпосередній стосунок до УПА. Це збірка творів, яка розпочинається з розповіді Миколи Петрущака із Самбора. З ним письменниця познайомилася у 2018 році в реабілітаційному центрі в Моршині. Там, з її слів, лікувалися ветерани ОУН та УПА.
«Він мені розповідав, як з друзями втекли з поїзда, який віз їх кудись на Сибір. Вони вистрибнули з вагона на ходу. До землі долетів він один. І з Полтавщини дістався до Самбура», — додала письменниця.
Його історію авторка вирішила зберегти у своїй збірці й дуже тішиться тим, що її співрозмовник встиг прочитати книгу.
«Я йому надіслала, щоб він знав, що його доля — в книжці, що все, що з ним сталося, не змарнується. І я маю надію, що ці спогади будуть цінними для нашого молодого покоління», — сказала Леся Романчук-Коковська.
Чоловік і дружина змолоду любили музику. Леся писала свої пісні навчаючись у медичному інституті, Тарас, з його слів, грав у рок-гурті.
«Тепер я лютеранський священник, мій ударник — православний священник, а ритм-гітарист співає в греко-католицькому хорі. Бо якщо маєш музичну освіту, то потім Бог каже: "Все, вистачить! Трохи мені поспівай, послужи"», — додав Тарас Коковський.
Як зазначила письменниця, з чоловіком у дуеті почала співати не так давно, з часом захоплення музикою «затінилося» іншими справами. Утім, зараз, подружжя намагається повернутися до співів: разом пишуть пісні, Тарас підбирає аранжування.
Присутнім вони зіграли кілька авторських музичних творів. Одна з них, розповіла Леся Романчук-Коковська, змінила її долю. Це пісня про батька, яку вона виконала, навчаючись в училищі, у день візиту директора Тернопільського медуніверситету.
«Співала і думала: "Що ти робиш? Це ж комуніст! Як він сприйме таку пісню?". А він зі сльозою на оці питає: "Це дійсно про вашу сім'ю? Доля була до вас несправедлива. Я можу її змінити. Запрошую на роботу в університет". Таке буває? Раз на мільйон», — додала вона.
На презентації була ще одна знакова для обох книга — 17-й том творів Лесі Романчук-Коковської з порожніми сторінками. Як розповіла Супільному авторка, книжку подарував їй видавець на річницю весілля.
«Він зверстав усі мої твори, які вийшли у його видавництві. Вийшло 16 томів. 17-й — для того, щоб люди записували свої враження, емоції з наших спільних зустрічей. Часто пишуть про книгу "Софія", якій уже 25 років, що вона стала їм подругою», — сказала літераторка.
Письменниця пояснює феномен зацікавленості її персонажем тим, що героїня — «така, як ми з вами» та живе тими ж почуттями, що й читачі. А «Дівчинка з сонячного берега» та сама Софія, тільки дитина.
«"Дівчинка" написана вже з висоти прожитих літ. Як Франку тричі являлася любов, то так мені являлася Москва. Кожного разу інша, але ставлення завжди було як до міста чужого, ворожого», — пригадала вона.
Наразі авторка пише нову книгу. Вона про її сина Олександра, якого втратила у ДТП у 2013 році.
«Слів немає наскільки боляче її писати. Але вона не для того, щоб вкотре переплакати над собою. А про те, що як би не було важко і страшно, знай: ти виживеш і зможеш з цим жити й бути щасливим. І не заперечуй можливості бути щасливим. Дозволь це собі», — наголосила письменниця.
Під час зустрічі охочі могли поспілкуватися з письменницею, придбати її книги з автографом або ж сфотографуватися разом.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
