У селі Куликовичі Колківської громади на Волині офіційно зареєстровано 716 людей. Тут є школа, дитсадок, Будинок культури, працює магазин, а місцеві жителі займають господарством та їздять на заробітки.
У селі, яке розташоване біля лісу та Стиру, допомагають ЗСУ і чекають рідних із фронту, розповів у коментарі Суспільному розповів староста села Олександр Климук.
«Були корови, свині і коні»: як змінилося господарство селян
Місцевий житель Леонід Курдельчук пригадує, що в його дитинстві великі господарства були чи не в кожній родині.
«Держали корову. Хто дві. Якусь свиняку мусили тримати, бо треба було для прожиття. Велика сім'я була. Було в нас 11 дітей», — пригадує чоловік.
Леонід Курдельчук працював у колгоспі трактористом, комбайнером і механізатором. Нині через стан здоров'я багато роботи вже не може виконувати. Тримає курей і кролів, а до магазину їздить на триколісному велосипеді.
«Я родився в селі. І мені от мене як би хто в город завіз, я на другий день втік би. Важко, А якщо взяти розібратися, то легкого хліба не буває, — каже Леонід Курдельчук. — Живу біля лісу, моя крайня хата».
Дружина чоловіка померла у 2014 році. Його син, зять і онук нині служать на фронті.
Пасіка для душі та життя біля лісу
Ігор Устимчук живе у Куликовичах із 1998 року. Чоловік має невелику пасіку — 14 вуликів, 13 із них нині заселені бджолами.
«То так скоріше для душі. Бо в нас немає таких медозборів потужних, як де в селах, де є посівні площі. В нас все, що назбирало, з природи, з лісу, — розповідає чоловік. — Коли сюди заходиш, маєш в душі спокій».
За його словами, господарства в селі поступово стають меншими. Якщо раніше люди тримали корів, свиней і коней, то тепер частіше обмежуються птицею, городом або пасікою. Молодь виїжджає на заробітки, зокрема до Польщі, а частина чоловіків працює на будівництві в Луцьку.
Попри це, чоловік каже: йому подобається жити у Куликовичах.
«Так склалася доля, що ми отут з дружиною біля цього лісу, на цьому невеличкому хуторку і проживаємо і тішимося з того. Дуже подобається мені це село», — говорить Ігор Устимчук.
400-річний дуб — один із символів села
Одним із місцевих оберегів Ігор Устимчук називає велетенський дуб на околиці Куликовичів. З його слів, дереву близько 400 років, а довжина його стовбура по нижньому зрізу сягає 4 метрів 86 сантиметрів.
До дуба місцеві приходять відпочити та побути наодинці.
«Це місце, де навіює такою могутністю, де навіює спокоєм. Можна прийти до нього, поспілкуватися, обняти, попросити в нього сили для здоров'я», — розповідає Ігор Устимчук.
Поруч із селом — ліс і Стир. Місцеві ходять по гриби, однак цього року через брак дощів грибний сезон ще не розпочався.
Автобус — раз або двічі на тиждень
Староста села Олександр Климук розповідає, що у Куликовичах живуть люди різного віку, є понад 30 багатодітниї сімей.
«Переважно в більшості тримають своє господарство, щось роблять на полях, вирощують, стараються, можливо, щось продавати», — каже староста.
У селі працюють школа, дитячий садок та заклад культури. За словами місцевих, це важливо для того, щоб село продовжувало жити.
Одна з проблем Куликовичів — транспортне сполучення. За словами старости, міжміські автобуси заїжджають в село лише раз або двічі на тиждень.
«Свого часу ми їздили в «Луцькавтодор», щоб нам зробили тут хорошу дорогу. Бо водії обіцяли, якщо буде хороша дорога, до нас будуть заїжджати навіть і проїзні. Але ні дороги, на жаль, ні автобуса», — говорить Олександр Климук.
Нині один рейс є у п'ятницю, ще один — у неділю, коли люди можуть поїхати на базар у Колки.
«Ще я даю собі раду»: як живе старше покоління
Ганна Шовкович прожила у Куликовичах багато років. Тридцять років співала у місцевій церкві. Попри проблеми зі здоров'ям, жінка намагається бути самостійною.
«В мене нема такого, щоб я не вміла робити. Щось таке поламається — я сама лізу. Все, в мене бурчик є на трьох колесах. Що я ще собі даю раду», — розповідає пенсіонерка.
Жінка, попри смерть доньки та власні проблеми зі здоров'ям, продовжує жити з надією на краще.
«Вишивання дає полегшення»
Надія Яцишина живе у Куликовичах 33 роки. У вільний час жінка вишиває. Свої роботи вона створювала для синів. Один із них нині служить у війську 4 з половиною роки. Говорить, що війна змінила життя її родини та плани на майбутнє. Вишивання, з її слів, допомагає переживати тривогу та чекання.
«Війна дуже багато змінила всього. Навіть до життя не такий час настав. Вишивання дає таке полегшення. Я заспокоююсь, мені тоді краще», — говорить Надія Яцишина.
Город жінки виходить до річки Стиру. Цього року води у річці стало значно менше. Попри труднощі, каже жінка, що їй подобається місцевість, у якій вона живе.
«В селі зараз добре жити. Тільки ота клята війна не дає життя. І робота є, і здоров'я, дякувати Богу, є. В нас ліс, природа, ми ходим по грибочки. Надіємось, що щось наладиться, аби оця війна закінчилась. Всі миру чекаєм», — говорить жінка.
Як додав житель Олександр Шилкович, у місцевому будинку культури на вихідних проводять благодійні концерти на потреби ЗСУ.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
