В'ячеслав Лопанов понад 30 років викладає хореографію. За цей час він працював у Рівненському інституті мистецтв, театрі та філармонії, гастролював із Волинським народним хором у Канаді, а нині навчає студентів Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського.
У дитинстві В'ячеславу Лопанову рідні радили обрати іншу професію — ремонтувати телевізори. Однак із семи років він займався у Палаці учнівської молоді, виступав на концертах, їздив на гастролі й зрештою обрав хореографію.
«Підтримала мене мама в цьому. З семи років — Палац учнівської молоді, потім і друзі пішли, і виступи цікаві, концерти, перші виїзди за кордон. І це мене вже стимулювало далі займатися хореографічним мистецтвом», — розповів В'ячеслав Лопанов.
Педагогічну діяльність він розпочав у 1993 році після закінчення інституту. Тоді його залишили викладачем кафедри хореографії Рівненського інституту мистецтв. Згодом Лопанова запросили працювати до Луцького училища культури.
Серед своїх наставників хореограф називає Ярослава Лущакова, Федора Бондарука та Іллю Богданця. За його словами, саме вони вплинули на професійне становлення.
«Коли ми перші концерти проводили в коледжі, був захват від тих аплодисментів», — пригадує викладач.
Від сцени — до викладання
Лопанов працював не лише викладачем. Він був артистом у професійних колективах, зокрема у Волинській філармонії та театрі. Каже: такий досвід необхідний хореографу, адже дозволяє побачити різні підходи до роботи.
Півтора року він працював у філармонії, разом із колективом гастролював у Канаді. Після цього залишився там ще на два роки — працював в ансамблі танцю «Україна» у Торонто.
За його словами, подорожі та робота в різних колективах дали йому досвід, який тепер він передає студентам.
«Коли ти їдеш по світу і бачиш, як люди танцюють, воно все одно десь відкладається. І цей досвід, якого ти набрався, треба передавати цим прекрасним дітям», — каже хореограф.
«Хореографи мають бути широкопрофільними»
Сьогодні, говорить викладач, хореограф має володіти різними напрямками танцю.
«Хореографи мають бути широкопрофільними: немає народників, немає класиків. На сьогоднішній день сучасна хореографія перемагає, але треба зберігати народну хореографію. Потужно йде і класичний танець, напрямки сучасної хореографії — і все це ми повинні знати», — зазначив Лопанов.
У коледжі, за його словами, студентів навчають не лише фахових дисциплін. Вони також опановують педагогіку, щоб після випуску могли працювати керівниками хореографічних колективів.
Під час вступу до коледжу оцінюють природні дані абітурієнтів: гнучкість, виворотність, стрибок, чіткість виконання рухів та здатність швидко їх відтворювати.
У 2026 році на спеціальність було 15 державних місць і стільки ж поданих заяв. Водночас, говорить викладач, останніми роками серед студентів майже немає хлопців: цього року на курс вступили 15 дівчат, а хлопців — жодного.
«Діти сьогодні трохи стресують»
Викладач каже, що навчати хореографії нині непросто. Частина дітей переживає через війну, зокрема через службу батьків.
«Важко вчити, не всі активно сприймають ваші наміри, ваш напрямок, їм треба донести, м'яко це пояснити. Ти, якби, знаєш цей матеріал, але треба їм передати. На сьогоднішній день у нас важкі підходи до дітей, вони сьогодні трошки стресують, в кого батьки воюють. Але все одно вони потім збираються і на іспитах показують дуже високий рівень», — розповів Лопанов.
Одна зі студенток викладача Варвара Бурцева говорить, що на його заняття приходить із бажанням працювати.
«В'ячеслав Юрійович — такий веселий викладач, з ним весело на парах і є бажання працювати, тому що він завжди прийде з настроєм», — каже студентка.
«Мистецтво — найцінніше, що зараз є»
Для Лопанова хореографія — не лише професія, а спосіб зберігати українську культуру.
«На даний момент ми переживаємо складні часи в державі. На сьогоднішній день ми боремося за те, щоб цю нішу не заповнив москаль, тому що мистецтво є українське. Воно найцінніше, що зараз є», — сказав хореограф.
За його словами, навіть у складні періоди, коли були проблеми із зарплатами, він не хотів залишати професію.
«Філософи китайські ще говорили про те, що, якщо згине культура, то згине держава. І були моменти, коли не виплачували зарплату, все одно хотілося жити мистецтвом», — розповів Лопанов.
Дружина — теж із хореографії
З хореографією пов'язане і особисте життя В'ячеслава Лопанова. З майбутньою дружиною вони разом вступили до Луцького культосвітнього училища й відтоді працюють у сфері танцю.
Дружина Лопанова нині керує зразковим ансамблем танцю «Вертуни» Боратинської громади та ансамблем «Перегуки» при будинку культури в Гіркій Полонці.
«Мені хореографічне мистецтво — один із найкращих подарунків — це дружина. Ми з нею поступили в Луцьке культосвітнє училище і, як кажуть люди, сіли за одну парту — і до сьогоднішнього дня», — розповів хореограф.
Подружжя має власне правило: після роботи вдома про роботу не говорять. Увечері, каже Лопанов, головне — обдзвонити дітей та онуків.
В'ячеслав Лопанов переконаний: хореографія потрібна не лише професійним танцівникам. На його думку, групи для дорослих можуть бути способом повертати людей до спілкування та допомагати їм перемикатися від щоденних переживань.
«Коли ми закриваємося у своїх квартирах і дивимося новини — це шокує. А коли ти це комусь розказав, поділився. А ще якась скрипочка підіграла, цимбалки затарахкотіли — і ти вже став у пару і щось подригали, пару рухів зробили, ти повністю переключаєшся від цього світу», — каже викладач.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
