17 серпня товариство "Холмщина" вшанувала пам'ять громадсько-культурного діяча Олександра Головерси, уродженця Холмщини. З цієї нагоди його друзі, учасники співочих колективів під його керівництвом зібралися, щоб згадати пам’ять зачинателя та наставника.
Як розповіла Суспільному донька Олександра Головерси, музикознавиця Мирослава Новакович, захід присвятили діяльності Луцької оперної студії, церковного хору "Оранта", тріо "Віра, Надія, Любов", чоловічих квартетів "Жайвір", "Барви Волині" та хору "Дзвони Холмщини". Останнім зараз керує Мирослава Новакович.
Як зазначила докторка мистецтвознавства, "Луцька опера" діяла при міському Будинку культури як аматорський колектив упродовж 50-60-х років XX століття. Це був єдиний осередок опери в регіоні та єдина самодіяльна трупа співаної драми в Україні у ті часи.
За спогадами Мирослави Новакович, студія виникла з ініційованого її батьком концерту місцевого педагогічного училища до 145 річниці від дня народження Тараса Шевченка.
"Студія заснувалася у 1958 році після прем'єри опери Миколи Аркаса "Катерина". Взагалі Микола Аркас та його твори були заборонені, адже він написав нарис "Історія України-Русі", — розповіла Мирослава Новакович.
Учасники виступили на сцені Будинку культури, після чого секретар з ідеології Луцького міськкому Яковенко порадив організувати оперну студію. Того ж року на громадських засадах почала діяти "Луцька опера". Зарплат солісти не отримували, усі керувалися ентузіазмом, зазначила донька Головерси.
Не всі учасники студії володіли музичною освітою. У складі солістів були й представники технічних професій, обдаровані вокальними даними, серед яких — начальник виробничого цеху Луцького авіаційного заводу. Олександр Головерса, який виконував функції керівника, режисера та виконавця баритонових партій, мав навчити підлеглих не лише співу, а й уміння триматися на сцені, акторувати, додала музикознавиця.
З декораціями та костюмами допомагав Волинський драмтеатр.
Трупа починала виступати з опер Миколи Лисенка, Миколи Аркаса, які виконувалися на сценах оперних та драматичних театрів. Згодом взялися за класичний оперний репертуар — "Травіату" та "Ріголетто" Джузеппе Верді, зазначила Мирослава Новакович.
За час існування студії колектив презентував десять вистав, з якими виступали в інших містах та за межами Волинської області. Останньою стала "Лісова пісня", яка, як і перша постановка, була підготовлена на річницю автора твору — сторіччя від дня народження Лесі Українки. Її прем’єра відбулася 24 та 25 лютого 1971 року.
Цей спектакль став дипломною роботою Головерси як режисера.
"13 років діяла студія. Це дуже важко і виснажливо. Всі працювали на роботі, а збиралися на репетиції ввечері, сиділи до ночі, і це все безкоштовно. Зрозуміло, що просто вигоріли. Діяльність на громадських засадах довго продовжуватися не могла. Перші учасники постаріли, а молодь не хотіла вже співати, — зазначила Мирослава Новакович.
Донька розповіла: удома часто слухали платівки з операми, батько брав її на репетиції. Найкраще запам’ятала підготовку до "Лісової пісні", адже тоді їй було вісім років. Творча робота голови сім’ї вплинула на її майбутнє. Каже, що професію музиканта їй обрали батьки. Зараз вона викладає у Національній музичній академії імені Миколи Лисенка, троє її дітей також обрали музичну сферу.
На захід також прийшов його онук Марк, одягнутий у вишиванку, що раніше належала Олександру Головерсі. Розповів, що надягаючи її, відчуває на собі усе коріння та історію їх роду. Присутнім він заспівав пісню про блудного сина, яку його дід написав для квартету "Жайвір", а згодом розучував з Марком для концертів.
"Дідусь навчив мене співати холмських пісень. Якось він почув мій голос і сказав до бабусі Жені: послухай, як Марчик співає. Почав зі мною серйозно займатися вокалом, навчив правильно брати дихання, округлювати звук. При цьому він це робив надзвичайно професійно, м'яко, не сварився", — промовив Марк Новакович.
Галина Малиновська, яка була студенткою Луцького педагогічного коледжу, де викладав Головерса, згадує його як вимогливого, але терплячого та толерантного викладача.
"Коли він йшов, було таке враження, що він йде по сцені. Він завжди був виструнченим і частенько щось собі наспівував. Завжди тримав себе в голосі, боявся, загубити десь нотку. Від нас вимагав чистоти співу та звучання", — поділилася спогадами Галина Малиновська.
Своїм учням намагався переконати у тім, що голос варто берегти. Сам цього не зміг дотриматися, додала Мирослава Новакович.
"Він хотів бути оперним співаком, але ж треба було за щось жити й годувати свою сім'ю. Його основним інструментом було горло, а він його не беріг. Всюди співав. У кінцевому результаті це довело його до катару горла. Кар'єра оперного співака на цьому закінчилася", — розповіла донька керівника хорів.
Наприкінці зустрічі учасники хору "Дзвони Холмщини" заспівали пісні, складені Олександром Головерсою.
Термінові новини читайте в Telegram та Viber Суспільне Луцьк. Також ми є у WhatsApp.
