Мешканець Андріївки Макарівського району Володимир Горкун від початку війни мешкає у підвалі. Дім, який він будував 10 років, 27 лютого зруйнувала російська ракета. Військові РФ утримували його родину: дружину, сина з невісткою та 8-річну онуку. Історію Володимира розповідає Суспільне.
Вцілілих будинків у Андріївці не залишилося. Сталося це, як росіяни прийшли, — десь на другий чи на третій день. 26 лютого вони сюди потрапили, і наступного дня, коли почався обстріл, ми з сином, невісткою та восьмирічною онукою ховалися у підвалі. Чуємо, щось полетіло, вибух, виходимо — дах палає, дерев’яні перекриття, загасити неможливо. Загалом п’ять потраплянь снарядів у двір і один у дах будинку. У нас сонячна електростанція була, також усе згоріло.
Вони заїхали в село, починається така картина: заходять у двір, осіб 8 озброєні. Перша команда була — спустити колеса. У кожне колесо 5 ножових пробивань, всі колеса порізані. Здали телефони, здали ноутбуки, все забрали. Ми залишись як заручники. Не відпускають нас — ні виїхати, нічого не можна. А у нас маленька дитина. Ми таємно перебортували колеса. Зимова резина у нас стояла, одну машину укомплектували, і я дітей з онучкою відправив. А сам вже тут залишився охороняти руїни.
Тут різні були росіяни — з Хабаровська, чеченці. У кожному погребі жило по 10 чоловік. По-різному вели себе. Почали бухати, всякі пригоди були. От, наприклад, ставить автомат мені до підборіддя, затвор пересмикує, питає: давай гроші. Такі були також. Жах, що було, страшно згадати.
Там, де були цивільні, вони старалися менше заходити. У нас, оскільки я тут був, вони мені 2 людей в погріб підселили.
Техніки було багато. Снаряди стопками лежали, танки, самохідна зброя — приїжджала заряджалася прямо тут, на дорозі. Дуже багато техніки, дуже багато озброєння, людей.
Зупинили "бусік". Там двоє цивільних. Зв’язали руки, відвели в сторону і розстріляли. Вони тут лежали цілий місяць. Сусід йшов додому, зупинили, забрали і двоє солдатів повели. Учора знайшли убитим — під ящиками схований.
Скільки вбито в селі, не знаю, але багато людей, яких вбили, — зникли безвісти, забрали їх просто. Був ще такий випадок — впіймали людину, питають: "Де живеш?" Каже, що в Бородянці. "О, Бородянка, нам там хороших люлєй навставляли, поїдеш з нами". І — розстріляли.
Був випадок у селі: восьмеро людей зґвалтували дівчину. Але що характерно — офіцер їхній, дізнавшись про це, відвів цих вісьмох солдатів та розстріляв. Ті, які спілкувалися з нами, казали, що їхали на навчання в Білорусь і опинилися тут. Підняли по тривозі і прислали сюди — таке у них було пояснення.
Читайте також
"Не було виходу. Він вибирав врятувати поранену людину" — історія родини зі звільненого Мотижина
Людей катували і вбивали: репортаж із села Ягідне біля Чернігова
"Їли вбитих снарядами корів" — голова громади на Чернігівщині про місяць в російській окупації
"Просто ходили по дворах і вбивали". Історії тих, хто вижив у Бучі
