"Їли вбитих снарядами корів" — голова громади на Чернігівщині про місяць в російській окупації

"Їли вбитих снарядами корів" — голова громади на Чернігівщині про місяць в російській окупації

Майже місяць село Іванівка на Чернігівщині було під контролем російських військ. Туди вони зайшли 5 березня. Голова Іванівської громади Олена Швидка розповіла Суспільному, що російські військові жили в будинках місцевих, а людей виганяли на вулицю. Заставляли їх носити спочатку білі, а потім червоні стрічки. Тим, хто відмовлявся – прикладали автомати до голови та змушували виконувати накази. Людей з села не випускали, мобільні телефони забрали. Як жила Іванівка під окупацією — наводимо пряму мову Олени.

Окупували село за кілька хвилин

Уперше вони (російські військові — ред.) зайшли до нас у село 5 березня. Мої люди, хуторяни, подзвонили мені, що бачать російські танки. Вони найперше зайшли зі сторони Хутора. Через 2 хвилини танки побачила вже і я. Вони йшли колонами, їх було дуже багато. У першій колоні ми нарахували десь 140 одиниць техніки. Точно не можна було порахувати, нас постійно бомбили. Там і БТР, і танки, КамАЗи були. У другій колоні їх понад 200 було. Вони заходили у село колонами, йшли просто по селу. Вони дивилися, де їм краще стати. Село окупували буквально за декілька хвилин. Розміщували техніку біля жилих будинків.

Люди боялися виходити. Я перебувала саме в Іванівці. Ми всі сиділи в погребах. Якось сиділи 7 годин, бо вони стояли біля нас. Погріб у мене біля самої вулиці, техніка стояла поряд.

Потім вони виселяли людей з будинків, маленьких дітей. Займали будинки й там жили.

Вони писали на стінах, розбивали техніку та меблі вщент. Розбивали там, де їм не відкривали. Якщо хвіртка зачинена, вони її прострілювали автоматом. Якщо в будинку ніхто не жив — вибивали вікна і заходили в будинок, все виносили, що хотіли. Якщо в будинку жили люди, вони заходили й говорили з людьми.

Прийшли, бо мають іпотеку

В основному вони говорили, що "прийшли з миром". Казали, що "ми воювати не хочемо, нас примусили". Багато хто казав, що у них військова іпотека. В основному люди не сперечалися.

Ми ставили їм запитання: чому ви прийшли? Вони просто розверталися і йшли. Одного разу люди вийшли на вулицю, але їм сказали, щоб розходилися, що їх ніхто слухати не буде.

Або червона стрічка, або автомат

В Іванівці були росіяни з різних міст: Санкт-Петербург, Єкатеринбург, з Сибіру були.

Я декілька разів підходила до них, не представляючись. Вони питали, де наша влада? Я не називала себе, бо невідомо, що вони могли зробити. Я питала, чи можна з села вийти жінкам з дітьми. Вони сказали, що на своїй машині їхати не можна, пішки теж не можна, все заблоковано. Людей не випускали. У кого знаходили мобільний телефон – забирали. Хто встиг десь закопати, у того зберігся. Ті, хто заховали під матрацами чи в погребах – знайшли. Все, що не забиралося, все руйнувалося.

Електрики не було, не можна було навіть, щоб у нічний час свічка світила. Нам спочатку дозволяли виходити на вулицю з 10:00 до 12:00. Там, де стояла їхня техніка, вони не пускали нікого. Потім у них командування змінилося, казали, що командиру "зірвало голову". Тоді було три дні затишшя. Зміняли командира, і вже можна було ходити з 8:00 до 10:00.

Загалом же, бойові дії велися постійно, люди сиділи у погребах.

Нас примушували вішати на ворота червоні стрічки. У кого не було, хто не повісив – ставили в ряд і наставляли автомати, поки люди не погодяться. Змушували на руці носити спочатку білі, а потім червоні стрічки. Але щоб катували – не було.

У кого знаходили посвідчення, військову форму, і ця людина була вдома – забирали. Я знаю одного чоловіка. Чула, що в Слободі були випадки, коли людям пропонували евакуацію на територію Росії чи Білорусі, в Іванівці – ні. Жодна людина мені не казала, що хтось збирає списки.

Їли сухпайки та вбитих снарядами корів

Люди їли те, що мали. У погребах була картопля. У декого було м'ясо, сало, консервація. Так і виживали. Люди у яких були корови, гуси, кури, качки, вони ділилися цими продуктами. У кого було молоко, той просто безкоштовно роздавав молоко, у кого були яйця – давали яйця. Люди ділилися, отак виживали.

У кого були зруйновані будинки, вони пішли у шкільний підвал. Там теж у них були якісь продукти. Росіяни носили їм сухпайки. Готували вони у шкільній їдальні. В одного господаря снаряд попав в хлів, і вбило двох корів, то люди їли тих корів. Не голодували.

Це відбувалося дуже швидко. Ми прокинулися 30 березня і почули, що по вулиці їдуть танки. Вони почали виїжджати спочатку по три, чотири, потім по 10. Вони почали їхати тією дорогою, що й приїхали: зі сторони Слободи та Ягідного. Ми зрозуміли: вони виїжджають.

"Хто вийде — буде розстріляний"

До людей, які сиділи у шкільному підвалі, підійшов російський військовий, який сказав, щоб ніхто не виходив, бо їде техніка. Хто вийде — буде розстріляний. Після обіду, їх вже не було. Наші військові прийшли десь через день. Ми чекали на них, ми чекали коли нас звільнять.

Люди налякані, підходили до наших військових і питали, чи це все закінчилося. Бояться, що це може повторитися. Багато людей евакуюються. Для тих, хто залишився, ми налагодили гуманітарну допомогу. Не вистачає ліків.

Хочемо зробити облік, скільки людей виїхали, скільки зараз живуть. Хочеться відновлювати село і те, що мали. Мене найбільше цікавить – відновлення майна людей. Потім вже – комунальне майно.

Люди готові будуватися

Дуже сильно постраждало село, вся інфраструктура. Багато житлових будинків знищено. У людей або 100% знищено майно, або у когось будинок без вікон, без даху, дверей, без опалення.

Буду звертатися до керівництва нашої держави за допомогою. Щоб люди повернулися в село — треба відновити будинки. Все залежатиме від того, якою буде ця допомога. Чи це буде фінансова допомога, чи це будуть будівельні матеріали. Люди готові будуватися.

Читайте також: "Шукайте рішення". Президент закликав місцеву владу створити умови для повернення людей

Скільки часу потрібно – важко сказати, бо все залежатиме від того, яка буде надана допомога і в якій кількості. Наприклад, будинок культури повністю вигорів, треба відбудовувати з нуля. Була новенька техніка закуплена, було все. Нова амбулаторія була відкрита торік. Тепер — дах є, стіни стоять, але все знищено всередині. Комунальна техніка теж знищена. Школа — без вікон, без дверей. Техніку всю зі школи забрали, ще й танком в'їхали в стіну школи.

Читайте також

Розстріляний пам'ятник Шевченку, знищені багатоповерхівки. Як виглядає Бородянка після військ РФ

"Просто ходили по дворах і вбивали". Історії тих, хто вижив у Бучі

"Питаю: Ми тут живий щит? Він схвально киває головою": жителька Ягідного про життя в окупації

Головні історії тижня в одному листі

Підписатися на розсилку Суспільного
Категорії
РозслідуванняПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди