10 лютого Україна відзначає 130-річчя від Дня народження Василя Вишиваного. Його справжнє ім'я — Вільгельм фон Габсбург. Він належав до австрійського монаршого дому, був племінником імператора Карла й мав титул ерцгерцогаТитул, який використовують лише члени австрійського монаршого дому Габсбургів. В ієрархії титулів Німеччини епохи середніх віків і нового часу ерцгерцог стоїть вище герцога (архікнязя). Згодом почав захищати інтереси України у війську й на дипломатичній арені. У 1918 році приїздив з січовими стрільцями в Єлисаветград (нинішній Кропивницький).
Про це Суспільному розповів кропивницький краєзнавець Леонід Багацький.
Вільгельм Габсбург народився 10 лютого 1895 року у містечку Пула (нині Хорватія). З 12 років жив у місті Живець (нині Польща).
З юності Вільгельма цікавила українська культура й історія. Він навчався у військовій академії й там опановував українську мову, читав книжки українських письменників і поетів. 1915 року поїхав на фронт, де командував українськими підрозділами у складі армії Австро-Угорщини.
"Ставлення Вільгельма до українських вояків викликало в них готовність піти у вогонь і воду за своїм командиром", — розповів краєзнавець.
Вільгельм Габсбург розмовляв українською мовою й під одностроєм часто носив вишиванки, які йому дарували підлеглі. За це отримав прізвисько Василь Вишиваний. Далі рядки з мемуарів самого Василя Вишиваного.
"Моя сотня, зложена тільки з українців, мала національну українську свідомість, але боялася виявляти її, бо тоді кождого українця уважали політичне підозрілим, — писав Василь Вишиваний. — Старшини в сотні були самі німці. Страх українців перед переслідуванням доходив до того, що деякі признавалися до польської народности. За це я лаяв страшенно і казав їм, що коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити".
Навесні 1918 року Україну окупували австро-угорські війська. Один з їхніх підрозділів — Українські січові стрільці — мав піти вглиб України, щоб приборкати селянські повстання й забезпечити армію хлібом. У цьому легіоні служив і полковник Василь Вишиваний. Разом з іншими січовими стрільцями він приїхав до Єлисаветграда. І замість того, щоб боротися з повстанцями, військовики потоваришували з місцевим населенням.
"Єлисаветгород — це великий фабричний город. Було там багато робітників, і австрійська військова влада остерігала нас перед ними. Але ми скоро переконалися, що це були гарні люди й ми жили з ними у дружніх відносинах. Тоді ми були під командою 7-ї австрійської дивізії, яка дуже вороже відносилася до нас…", — розповідав Василь Вишиваний.
Січові стрільці відвідували хутір "Надія" на Кіровоградщині, влаштовували святкові паради й театральні вистави у Єлисаветграді й навколишніх селах. У цей період відгуляли багато весіль — між військовиками й місцевими жительками.
"Гуцульська сотня УСС-ів, що стояла в Масляниківці (село біля Єлисаветгорода) зорганізувала малий театр, в якім грали тільки самі аматори УСС. Він давав вистави в одній стодолі два рази в тижні. Тоді ціле село було приявне, а по виставі були танки й наші хлопці весело танцювали з тамошніми дівчатами до ранку. Якщо вранці була службаМається на увазі церковна служба, то всі, що танцювали до ранку, добре її сповняли. З того дрібного факту видно, яке добре було це військо", — це також рядки самого Василя Вишиваного.
Українські січові стрільці залишили Кіровоградщину восени — "з болючим серцем", як писав Василь Вишиваний.
Водночас в Україні придивлялися до постаті Вільгельма Габсбурга, вважаючи його претендентом на гетьманську булаву. У листопаді 1918 року частина командирів Армії УНР пропонувала Василеві Вишиваному долучитися до повалення гетьмана Павла Скоропадського і стати на чолі Української Держави. Але він категорично відмовився. І таких пропозицій була не одна, розповів краєзнавець.
"Підприємець і меценат Євген Чикаленко, людина, котра закінчила у Єлисаветграді реальне училище, намагався переконати наших політиків, що Україні необхідне нове закликання варягів — і як такого пропонував саме Вільгельма. Той повинен бути коронований як король Україні. По Європі почали шукати корону Данила Галицького: її необхідно було покласти на голову Вільгельма".
У грудні 1918 року Вишиваний став полковником Армії УНР й начальником відділу іноземних зв'язків при Генеральному Штабі УНР. Після поразки Української революції жив у Відні, не припиняючи контактів з Україною всі наступні десятиліття.
"Він допомагав ОУН — і грошима, і діями. Знав п’ять іноземних мов і був вхожий до кабінетів багатьох відомих політиків того часу, бо перебував у родинних зв’язках з половиною родів аристократичної Європи. При цьому категорично відмовився співпрацювати з фашистами попри те, що за ним пильнувало гестапо", — розповів краєзнавець.
За словами Леоніда Багацького, Вільгельм Габсбург мав бізнес — займався спочатку землею й нерухомістю в різних країнах Європи, потім лакофарбовим заводом. У шлюбі мав двох синів. А в вересні 1947 року його викрала радянська секретна служба СМЕРШ й вивезла з Відня до Києва. Василя Вишиваного звинуватили в шпигунстві на західні держави (союзників СРСР по антигітлерівській коаліції) й зв’язках з ОУН.
"За біографією цього чоловіка можна писати пригодницькі романи. А в основі його переконань лежала щира любов до України, яка прорізалася в нього ще в юнацькі роки, коли він, сімнадцятилітній, нікого не попередивши, поїхав у Карпати знайомитися з тамтешнім людом. Був ідеалістом по своїй натурі й джентльменом за характером", — вважає Леонід Багацький.
Василеві Вишиваному дали 25 років таборів. Він мав підірване здоров'я й 18 серпня 1948 року помер у лікарні Лук'янівської в’язниці. Місце його поховання невідоме.
