Жителька Кропивницького Пелагея Федіна відсвяткувала 102-річчя. Жінка пережила Голодомор 1932-33 років, який відібрав у неї батьків та трьох братів.
Про це 27 січня Суспільному розповів керівник пресслужби міської ради Сергій Якунін.
За його словами, Пелагея Федіна зустріла гостей у своїй оселі.
"Хоча бабусі й допомагають соціальні працівники, вона самостійно ходить, має гарну пам’ять і добре розуміє, у який час живе. Напевно Господь віддячив цій жінці довгим життям за всі труднощі, які їй довелося пережити".
Пелагея Федіна народилась 26 січня 1923 року у селі Гороховатка Харківської області в сім'ї, де виховували дев'ятеро дітей. Батьки жінки та троє її братів померли під час Голодомору у 1933 році. Суспільне спілкувалось з довгожителькою, коли вона відзначала 101-річчя.
“Мама йшла сапати буряк і на дорозі померла. Про це розказали односельчани. Мені тоді було десять років".
Тоді доводилось їсти потовчені й зварені кукурудзяні качани, пригадує довгожителька. Попри те, що був добрий врожай картоплі, кукурудзи та зернових.
"У нас була велика родина, але в "голодовку" 1933 року всі повмирали — батьки й троє моїх братів. Я лишилася одна. Мене забрали в дитячий будинок, де я закінчила сім класів і пішла працювати".
Після смерті родичів, Пелагея Федіна жила у місті Дружківка Донецької області. Далека родичка забрала її, а в 1935 році віддала в інтернат. Там вперше у 12 років пішла до школи.
"Я пішла в другий клас, вже була переросток. У 1941 році, коли закінчила 7 класів, почалася війна".
Дитячих світлин жінка немає, бо вперше сфотографувалася у 16 років у дитячому будинку. Під час війни заклад розформували і її з іншими дівчатами відправили в колгосп на роботу.
"Ходили працювати в сад, збирали малину. А мене відправляли в їдальню возити в степ робочим їжу. Після закінчення війни працювала у Дружківці на машинобудівному заводі кабельником".
У 1997 році Пелагея Федіна переїхала у тодішній Кіровоград, нині Кропивницький. Говорить, секрету довголіття не має.
"Все життя я не жила у достатку, тому що була сирота і допомагати мені було нікому. Із дитбудинку вийшла в одному платті. Їла те, що могла купити, а не те, що хотілося. Таке гірке життя прожила і так довго живу".
На пенсію пішла у 77 років. Жінка має сина, який у 1997 році забрав її до Кропивницького, та двох онуків. Говорить, не думала, що на їхню долю випаде війна.
“Шкода дітей, шкода людей, скільки страждають, скільки гинуть. Російська армія руйнує Україну, все ламають і залишають одні руїни".
