Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області отримав портативні системи ультразвукової діагностики (УЗД). Загальна їхня вартість — десять мільйонів гривень. Це допоможе прямо в кареті "швидкої" визначити внутрішні кровотечі й пошкодження внутрішніх органів людини. Також для парамедиків Кіровоградщини працює навчальний центр.
Як працює обласна "екстренка", в етері Українського радіо Кропивницького розповів генеральний директор Центру Андрій Табачук.
Як нові ручні апарати УЗД вплинуть на якість і вчасність надання медичної допомоги? (тут і далі — пряма мова)
Є неочевидні травми в людини — наприклад, кров не виходить зовні. І поки лікарня з цим розбереться, можна втратити дуже багато часу. А завдяки новому обладнанню обстеження роблять за одну хвилину прямо в кареті швидкої допомоги, а не за 30-40 хвилин в лікарні, як раніше. І за цю одну хвилину ми можемо побачити внутрішню кровотечу.
Це обладнання запропонував благодійний фонд "Разом для України". Насправді обладнання як гуманітарну допомогу часто дають лікарням, але у нас особливий випадок.
По-перше, настільки унікальне обладнання з'являється дуже рідко. По-друге, воно абсолютно нове. По-третє, там є програмне забезпечення й планшети високої якості. І найголовніше — фонд дає також можливість навчання.
Бо якщо люди бояться користуватися обладнанням і не вміють це робити, воно не вартує жодної копійки. Наші працівники пройшли в Дніпрі навчання, захистилися й отримали сертифікати. І ми плануємо ще відправити групу для того, щоб це обладнання постійно працювало, на всіх змінах фельдшерів. І також будемо далі просити ще апарати для УЗД.
Є амбіції, щоб в кожному районі ми мали таку групу. Тобто зараз є 20 людей. І ще майже 100 спеціалістів нам треба буде навчити. Навчання медиків для використання такого обладнання коштує просто неймовірних грошей. Іноді 10% — вартість обладнання і 90% — навчання. А фонд оплатив проживання в готелі й триразове харчування.
І це тільки наші перші мільйони. Далі їх буде набагато більше. Є план, який поки що не хочеться озвучувати, але амбіції дуже серйозні. Думаю, що в обласну "екстренку" можна буде інвестувати ще сотні мільйонів гривень.
А як кадрова політика? Чи вплинула на неї мобілізація?
Ми маємо професійні кадри. Та в області можуть бути території, де не буде екстренки. Дійсно, дуже багато забирають фельдшерів і водіїв на службу. І, на жаль, так сталося, що один із наших працівників загинув. Він працював в місті Кропивницький.
Кількість бронювань сильно скоротилася. А як може існувати екстренка без кадрів? Величезне питання. Сподіваюся, державна влада і місцева влада нас почують і зрозуміють. Ми будемо звертатися, просити і пояснювати математично, що можна забрати кулеметника, але при цьому залишити декілька тисяч людей без можливості екстреної медичної допомоги.
Адже якщо вони не приїдуть або їхатимуть з сусіднього району, то можуть збільшитись випадки приїзду і констатації смерті цивільного населення.
Скільки людей ви потребуєте і як багато пішли на фронт саме з "екстренки"?
У нас пішло більше 50 людей. І я думаю, що найближчим часом може ще сильно поповнитися цей список. Плюс ми очікуємо, що в кінці лютого будуть зміни щодо бронювання, коли все піде через "Дію". Ми не знаємо, як це все відбуватиметься.
Але розуміємо, що якщо всі нинішні броні будуть скасовані, то заново їх буде набагато менше. Ми вже це відчули. З 400 їх залишилось 170. Загалом по області одна з найгірших ситуацій — у місті Світловодськ. Звичайно, там є серед працівників жінки.
Але хочу сказати, що робота екстренки часто пов'язана з фізичними навантаженнями. Тобто регулярно на ношах потрібно виносити людину. Ми все робимо для того, щоб були повноцінні бригади, щоб були водії, але це складно.
Якого обладнання бракує екстреній медичній допомозі? Чим би ви хотіли забезпечити просто зараз?
Зараз у нас є дві мрії. Перша — щоб у нас було максимальне оснащення компактними УЗД, про які перед цим ми говорили, й переносними рентгенами. Це взагалі нова технологія. Їх треба дуже багато, і коштують вони дуже дорого. Один — десять мільйонів гривень. Але є й простіші комплектації — п'ять мільйонів за штуку.
А друга мрія — це навчально-тренувальний центр. Ми плануємо його офіційне відкриття, хоча фактично він уже працює. Хочу нагадати, що за ці півроку ми догнали реформу, яка в Україні йде п’ять років. У нас тепер немає фельдшерів на швидкій допомозі, є тільки парамедики. Водіїв теж немає, є медичні техніки. І в нас вийшло так, що 600 людей треба було вчити.
На щастя, нам допомагає медичний коледж імені Мухіна. І ми спільно з ними організували реалізацію цієї реформи. Зараз у навчальному центрі сім інструкторів. Амбіція є ще щодо десяти: ми хочемо відкрити філії у Голованівську, Новоукраїнці, Кропивницькому і Олександрії.
Центр оснащений найкращими манекенами в достатній кількості. Вони "дихають", з них "тече кров". Усі інструктори сертифіковані й проходять регулярне навчання. І я хочу, щоб вони максимально передавали ці знання. Бо коли приїжджає людина з району й боїться взяти до рук дефібриляторМедичний прилад, який застосовується для швидкої електроімпульсної терапії грубих порушень серцевого ритму, який коштує мільйон, тому що розуміє свою матеріальну відповідальність, то наша задача — її навчити, щоб вона спокійно ставила це обладнання.
Іноді на вихідних ми працюємо з ДСНС, поліцією, навчальними закладами. До нас багато звертаються, і центр діє нонстоп. Окрім цього, ми хочемо почати працювати з населенням — щоб люди зрозуміли, як надавати домедичну допомогу. У наш час це життєво необхідно.
Такий навчальний центр — це американський досвід. У них такі навчання відбуваються постійно. Якщо ти не навчаєшся, то фінансово просідаєш. Я нічого не вигадував, просто скористався готовою системою.
Про соціально-гуманітарний напрямок
Це третя реформа, яку ми проводимо. Ми підтримуємо різні соціальні, гуманітарні ініціативи. Перша мета — об'єднання колективу. Наприклад, на Новий рік ми відправляли посилки всім працівникам екстренки, які зараз служать в армії. І це були хороші такі передачі, зі справді приємними речами.
Але головна функція — це показати людям на фронті, що про них на роботі не забули, що вони потрібні, що їх цінують і чекають повернення. Також наші працівники вже протягом трьох з початку війни передають одноденний заробіток за місяць на потреби ЗСУ.
А друге важливе завдання — спілкування з соціумом. Люди інколи не розуміють, що відбулася реформа, що зараз ми не займаємося повіркою тонометрів, і екстренна допомога не виїжджає, якщо у вас температура 37. Треба їм пояснювати, коли треба телефонувати в екстрену службу, а коли сімейному лікарю.
У нас один із критеріїв успішної роботи — це госпіталізація. Це коли ми приїхали, забрали людину, відвезли в лікарню, і там її лікують. Усе інше — це робота сімейного лікаря. Окрім цього, якщо люди мають знання, то це дає їм можливість ставити нам правильні питання. Наприклад: "Ви мали зробити це, але не зробили". І коли ми реагуємо на такі "правильні скарги" людей, то підвищується якість роботи наших працівників.
І третє — це вирішення дефіциту кадрів. Це можна зробити тільки одним шляхом — роботою з дітьми й молоддю. І ми їх поведемо насамперед в навчальний центр. Щоб вони побачили ці манекени, цих інструкторів, які круто виглядають, які дуже грамотні, молоді, сильні, і щоб в них з'явилося бажання працювати на "екстренці".
З чим можна звертатися на екстрену допомогу і як правильно поводитися
Для виклику залишається номер 103. І держава зараз переходить на лінію 112. Тобто по лінії 112 можна буде викликати і поліцію, і ДСНС, і екстрену медичну допомогу. Кіровоградщина вже закупила обладнання. Мені здається, що вже зараз можна набирати 112. Ми можемо це перевірити прямо в ефірі. (ведуча й Андрій Табачук виконали реальний дзвінок — ред.).
Як бачите, у нас з вами це зайняло одну хвилину 12 секунд. Раніше ж займало десь хвилину 40 секунд. Наприклад, колись я сам викликав швидку допомогу — кілька людей отруїлися чадним газом. І мені дуже не сподобалось, коли я секунд 25 слухав: "Доброго дня. Вас вітає екстрена медична допомога…" Ми це вітання просто прибрали.
Щоправда, щойно ми теж побачили недосконалість. Хоч ми в центрі й збільшили кількість операторів і ліній, але все одно нам з вами щойно довелося упродовж хвилини викликати допомогу. Швидко це? Мабуть, швидко. Чи може це бути швидше? Так, може бути. По завершенні реформи 112 це буде відбуватися секунд за 30. Але в будь-якому випадку уже можна телефонувати на 112.
Викликати потрібно, коли є питання життя або смерті. Або коли відчуваємо, що це екстрений випадок — є проблеми з диханням, втрата свідомості, сильна травма, і людина не транспортабельна. Тобто вона або знепритомніла, або з якоїсь іншої причини не може рухатися. Там навіть треба не замислюватися й однозначно дзвонити в 103, 112.
І плюс є оператори на самій лінії. Якщо буде така необхідність і не виїде машина, вони нададуть післядиспетчерську допомогу й скажуть, що вам робити. Вони порадять звернутися до сімейного лікаря або зробити щось зараз, щоб ви не чекали до ранку.
Чи залишиться екстрена допомога безоплатною для людей?
Зараз багато чуток ходить. Одна із них — про те, що будуть товариства з обмеженою відповідальністю. Тут величезні знаки питання. Я сподіваюсь, це просто чутки. Друга — що при лікарнях з'являються власні швидкі допомоги. Чи будуть ними користуватися? Не знаю.
Мені здається, що якщо таке буде, то вони будуть неконкурентноспроможні. Ми все одно сильніші й такі послуги надамо краще. Звичайно, вони приїдуть на будь-який виклик, навіть на температуру 37, візьмуть з людини гроші й поїдуть. У нас же зовсім інша філософія і завдання.
Як це має бути? Який досвід інших країн найкращий для України?
Я вважаю, що зараз у нас дуже хороший варіант і треба йти своїм шляхом. Наприклад, я маю товариша, який живе в Штатах років, мабуть, сім-десять. І коли він викликав швидку (це був не екстрений випадок), то медики зробили певні обстеження, зняли кардіограму в будинку у дружини і виставили рахунок в 10 тисяч доларів. Це дуже великі гроші. У них взагалі ця реформа дійшла до якогось нонсенсу.
Безумовно, якщо вам просто захотілось поганяти людей з мигалками, то це має коштувати вам дуже і дуже дорого. Але якщо ви потрапили в аварію, то це зовсім інша історія.
Людям треба пояснити, що ми надаємо сервіс — сервіс безпечного життя. Як би це не звучало, зараз те саме роблять військові. І ми, до речі, регулярно беремо участь і в евакуації військових. Інколи нас просять про специфічні виїзди. Але є працівники, які проявляють ініціативу, й це роблять. І те обладнання, яке ми отримали, рятуватиме також життя і військовим.
