Дев'яносточотирирічна Марія Майданюк – одна з двох визволительок Кіровограда, яка живе в нинішньому Кропивницькому.
У січні 1942-го року 16-річна дівчина вступила до підпільно-диверсійної групи, у вересні – перевелась до партизанського загону. Пам’ятає день визволення обласного центру від нацистських загарбників – восьме січня 1944-го року. Після цього воювала в Молдавії, Румунії, Угорщині та Австрії. Там зустріла перемогу.
Визволителька Кіровограда (Кропивницького) Марія Майданюк , каже:
“За роки війни отримала три ордени та двадцять дві медалі. Це знак партизана у Вітчизняну війну. Ось орден за мужність, це орден княгині Ольги, ордену вітчизняної війни у мене немає, бо там кріплення поламалось”.
Розповідає, що робила у підпіллі 1942-го року.
“Ми клеїли листівки. Варили клейстер, бо клею не було. Один йшов з кісточкою й відром, інший – з листівками, їх треба було наклеїти на видних місцях. У них йшлося про те, що наша армія – найсильніша, вона успішно веде бої і вона обов’язково звільнить окуповані території. Це будо дуже ризиковано, з 18:00 була комендантська година”.
Згадує, як рятували військовополонених з концтабору:
“Поліцай нас помітив, наставляє зброю, каже: “Чому ви тут лазите?”. Ми йому кажемо: “Спускайся, ми тобі тут дещо принесли”. Він спустився, ми познайомились. Потім почали до нього ходити, приносити горілку, закуску, а потім почали просити: “Тут у того – наречена, у того – мама, відпусти”. Він погодився, і таким чином ми визволили чотирьох військовополонених”.
Показує фотографії з фронту. Їх чотири. Говорить: мало, бо під час війни не було часу фотографуватись.
Додає: найтяжчий період був селі Підлісне Олександрівського району. Тоді довелося три дні сидіти у землянці без їжі і води. Ворог постійно обстрілював їх партизанський загін.
“Коли німці йшли, ховалися у лісі і припинявся бій, ми відкривали землянки, дихали, оживали, а вдосвіта знову закривались. Це було дуже тяжко фізично.
У грудні 1943-го призвали до війська. Потрапила до 252-ї стрілецької дивізії. Визволяла Кіровоградську область і тодішній Кіровоград.
Стукали до всіх у вікна, двері, огорожі. Всюди кричали, на вулицях зустрічались, обіймались, плакали і усі кричали лиш одне: “Наші прийшли!”. Вибігали з будинків, виносили пригощання, запрошували у гості, пригощали найсмачнішим і було єдине традиційне запитання: “Випадково мого не зустріли?”.
Марія Майданюк місяць не була надворі. Мріє про екскурсію Кропивницьким.
