Бойовий медик військової частини 3011 Національної гвардії України Олександр (прізвище не називаємо з міркувань безпеки) в інтерв'ю Суспільному розповів про те, чим відрізняється робота лікаря на війні від чергувань у складі бригади швидкої допомоги.
26 березня в Україні відзначають День Національної гвардії. Відповідний указ президент підписав 18 березня 2015 року.
Чим бойовий медик відрізняється від інших медиків?
Це людина, яка підготовлена для медицини на полі бою для того, щоб, якнайшвидше надати допомогу під ворожим обстрілом та евакуювати пораненого у стабілізаційні центри.
Ви говорите "на полі бою". Як ворог близько-далеко від позицій наших військових?
Кілометр, а на деяких позиціях і до 500 метрів. Мої побратими розповідали, що чують їхні голоси, як зміни їхні міняються.
Розкажіть про один свій день.
Робочий день наш розпочинається з того, що ми готуємо наш автомобіль, себе, спорядження, виїжджаємо до нашої точки дислокації та перебуваємо там одну добу. Керуємось радіостанціями з нашим керівництвом про вивіз поранених на евакуацію.
Спорядження бойового медика. Можете розказати що це?
Наприклад, у мене два рюкзаки. Один рюкзак розширеного типу — там турнікети, бандажі, гемостатики, декомпресійні голки, інфузійна терапія для дихання. Такий набір, як говорять, на всі випадки життя. І другий рюкзак вже менш розширений. Там мінімальний набір. Це – зупинка кровотечі й прохідність дихальних шляхів.
Яка вага цих рюкзаків?
Розширений до 20 кілограмів, менший – до 10.
Як відбувається рятування поранених?
Різні ситуації є. Якщо в нас є можливість під’їхати до позицій максимально близько, ми це робимо. Нас керують по рації, супроводжує наш дрон, нас бачать, що відбувається. Ні — то ми вже безпосередньо з позицій, на ношах виносимо до евакуаційних точок.
Ноші де ви берете?
З собою, в рюкзаку є троє нош, вони складені, це м’які ноші. Різні є. Жорсткі, напівжорсткі. На позиціях у хлопців є носилки, аптечки. Там мінімальний набір лікувальних препаратів, турнікети, бандажі.
Що ви можете сказати про склад аптечок, адже часом їх пакують волонтери, і про те, як наші військові навчились ними користуватися - про рівень тактичної медицини у військових?
Війна у нас уже довго. Військова частина забезпечує на сто відсотків аптечками. Кожен військовослужбовець має право її доукомплектувати або турнікетами, або бандажами, звісно, під моїм контролем. По турнікетах, наприклад, є багато підробок, неякісних, які можуть в тяжку хвилину не спрацювати, зламатися, порватися. Все, що завгодно. Я показую, розказую, які турнікети хороші, які можна, які не можна використовувати, і все інше.
Скільки таких, що не можна, ви відсіювали?
Десятки, десятки, багато десятків.
Як вони з’являлись?
Самі хлопці десь купували, в інтернеті, чи знайомі передавали.
То може ми розкажемо, які турнікети варто використовувати, а на які не варто витрачати гроші?
На першому місці фірма САТ, наші вітчизняні СІЧ, ДНІПРО, ДНІПРО-2 – це передові й сертифіковані турнікети
Ви самі з родини медиків, маєте стаж – дев’ять років на швидкій, в принципі, екстремальні ситуації не є для вас чимось новим. Що ви побачили на війні?
Різниця надання допомоги в цивільній медицині й у військовій, під обстрілами дуже відрізняється, адже тут ти надаєш допомогу побратиму і можеш сам отримати поранення. Обстріли бувають 24/7, з усього озброєння — артилерія, танки, авіація, міномети, стрілецька зброя. Буває поранений без свідомості, до нього потрібно підлізти максимально близько, стропою евакуаційною зачепити. Це довга мотузка, міцна, з карабіном для евакуації. Самому повернутися в бліндаж, в окоп, і вже його перетягувати, бо ти піднятися не можеш, встати не можеш, віднести його не можеш, бо сам себе наражаєш на небезпеку.
Військові, солдати перебувають в різних психологічних станах під час поранення, чи всі слухаються?
Різні ситуації є. Є ті, хто психічно стійкий, хтось втрачає свідомість, як побачив кров, дуже різні люди. Після контузії хтось спокійно себе веде, хтось втратив свідомість, хтось агресивний, приглушений, дезорієнтація повна відбувається. Коли дуже сильні вибухи, людина губиться. Втратив свідомість, і через п'ять секунд знову у свідомості, ти до нього підходиш: "Все добре? Свої!". Коли він без свідомості, забрати в нього зброю, бо він може не впізнати тебе, подумати, що ти ворог і застрелити. Різні ситуації. До них треба підходити по-різному. Ми з цим справлялися. Три - п'ять хвилин, вони приходять до тями, ти з ними говориш, вони розуміють, що живий, не травмований, ми свої. Всі бояться поранень, всі хочуть повернутися додому, бояться в полон потрапити.
Якщо медика поранять на полі бою. Що тоді?
Тоді прийде інший військовий медик. Це велика втрата, звичайно, медиків не вистачає в частинах, підрозділах, на фронті.
Зараз весна, загострення сезонних хвороб. Чи лікуєте ви такі хвороби і яким чином?
Коли хлопці приходять з позицій, де вони були й три дні, і п’ять днів, під постійними обстрілами, під снігом, під дощем, в холоді. Це і травми ніг, спини, респіраторні захворювання, підвищення тиску, алергія. Максимально намагався підготовити, вилікувати. Якщо вже хворіє, то перевозять до лікарні, до фахівців, для обстежень.
Де ви брали ліки проти усіх цих хвороб? Волонтери?
Військова частина забезпечує медикаментами на 100 відсотків. Волонтери передають, дуже раді за допомогу.
Як ви відпочиваєте?
(Посміхається). Відпочиваємо в підвальному приміщенні, зрозуміло, це для нашої безпеки, облаштували собі побут. Коли хлопці повертаються з передової, з нуля, це може бути сім годин вечора, а може бути три години ночі. Всі приходять: в того травма коліна, в того спина болить, в того тиск піднявся. Вони три - п'ять кілометрів йшли пішки, під ворожим обстрілом, під дронами, які постійно їх атакували, які зависали над ними. Хлопці приходять, треба надати їм допомогу, їм треба покупатися, поїсти, ми їх чекаємо.
Наскільки складно дотриматись гігієни, адже це підземне приміщення?
Нам пощастило. Була свердловина. У нас з собою були генератори, кип’ятильники. Вода є. Електрика є. Воду нагріли, покупалися. Так само вологі серветки, одноразові душі — з цим проблем не було.
Як ви спілкуєтесь з родиною?
Вони переживають, звичайно. Жінка в мене також медик, двоє дітей. Всі переживали, коли ми були саме на передовій, всі чекали нас. Спілкувалися інтернетом, соціальними мережам. Мобільного зв'язку там немає, і він заборонений через те, що коли велике скупчення людей, ворог відстежує, і може ударити. Це для нашої ж безпеки.
Як ви вважаєте, ми знаходимося в Кропивницькому, це місто в тилу, віддалене від лінії фронту. Чи потрібні жителям міста знання з тактичної медицини?
Потрібні. Це сто відсотків. Хоч би мінімальні. Зупинити кровотечу, прохідність дихальних шляхів. Ворог обстрілює не тільки Донецьку, Луганську, Миколаївську, Херсонську області, а й всю територію України. І ти не знаєш, коли прийде біда до тебе. Саме зупинка кровотечі, коли ти йдеш вулицею. Обстріл, не дай Бог, "іскандери" чи "калібри"… Хоча б у кожного при собі був в кишені чи рюкзаку турнікет. Потрібно навчатися надавати допомогу собі й ближньому, і все робити задля нашої перемоги.
