"На сцені треба жити" – так говорить про роботу в театрі художня керівниця Ірина Дейнекіна. Заслужена артистка України 20 років очолює єдиний молодіжний театр в Кропивницькому "Резонанс". Як живе і працює "Резонанс" у воєнний час, розповіла Суспільному.
Історія молодіжного театру розпочалася у 1956 році зі створення театральної студії для студентів педагогічного інституту. 30 років "Резонанс" очолював чоловік Ірини Дейнекіної Валерій. "Для нас із Валерієм Дмитровичем був і є театр – це життя. Навчав він, нині вчу я: на сцені не можна грати, на сцені треба жити".
15 акторів — це нинішня родина театру, говорить Ірина Дейнекіна. Вона з 2003 року очолює театр, є режисером постановником.
"Складність нашого театру в тому, що вони не тільки актори на сцені, вони білетери, реквізитори, костюмери. Всі підрозділи театру, із яких складається велика родина, все ми робимо самі".
Каже, на репетиції актори збираються тричі на тиждень. Нині готуються до репетиції спектаклю за французькою комедією Марка Камолетті "Ох, ця ж Анна".
"Хотілося б зробити потужнішу сценографію, але в нинішніх умовах — це неможливо. Ми рік не грали, каса театру не поповнювалася. Тому всі наші затрати на цей спектакль були із наших кишень".
Помічниця режисера і вчителька зі сценічного руху Олександра Гаран говорить, спочатку у театрі працювала звукорежисером, тепер вона акторка.
Студентка-другокурсниця Єлизавета Вихрист, яка грає роль головної героїні — служниці Анни, говорить театральне мистецтво вимагає внутрішніх ресурсів.
"Ми дещо схожі з моєю героїнею характером, тому що я теж така запальна, десь щось схитрю. Але що мені було важко піймати в характері — це вміння критично мислити".
Андрій Бондар вдень викладач англійської мови, ввечері приходить не репетиції.
"Я переклав цю п’єсу українською мовою з російської, на жаль не з французької, поки що французькою не володію, тому що захотілося поставити її саме українською мовою. Три місяці перекладав і захотілося зіграти цю роль".
Після повномасштабного вторгнення спектаклів глядачам показують менше, каже керівниця.
"Внаслідок того, що менше граємо спектаклів на публіку, популяризація театру трішки згасає. Коли ми часто грали спектаклі й багато було реклами по місту, то багато приходило молоді й легше було працювати".
Утримує театр себе сам коштом проданих квитків на вистави.
