У другу неділю травня в Україні відзначають День матері. Цього року свято припало на 14 травня. Суспільне зібрало світлини жителів Кіровоградщини зі своїми мамами та їх найяскравіші спогади дитинства.
Інга Дудник – координаторка гуманітарного центру громадської організації "Територія успіху"
Моїй мамі Аллі Бісюк в цьому році виповниться 85 років. Вона має неймовірну здатність горнути всіх до себе, вона, як ніхто, вміє турбуватись: нагодувати кожного та кожну, хто переступив поріг її дому – то святе. Мама мало висловлювала нам свою любов, але її вчинки говорили за неї: вона віддавала душу нам з сестрою, нашим дітям. Пам’ятала про всі контрольні онучок, не забувала спитати як справи у школі, на танцях, у художній школі. Вона завжди багато працювала і працює. Я не пам’ятаю, щоб мама просто так сиділа. У неї в трудовій книжці два записи: у 1958 році прийнята на роботу і через 42 роки – звільнена у зв’язку з виходом на пенсію. Пройшла шлях від учениці робітника до заступника директора кондитерської фабрики. А вдома був город та господарство. Я практично не пам’ятаю, щоб батьки ходили на концерти, в кіно. Бо треба було працювати.
Маленькою я завжди чекала її з роботи. Двері відчинялись, заходила мама, ставила сумки з продуктами, сідала в кухні на стілець, і наставав мій час: я залазила до неї на руки й міцно-міцно обіймала її та пригорталась. Я так любила ці моменти й щодня чекала їх.
Війна в Україні – вже друга у її житті. Першу вона застала ще зовсім малою. Матуся знає, як це ніколи в житті нікого не назвати татом, бо дід пропав безвісти у 1941 році. Для неї повномасштабне російське вторгнення стало шоком. Поки дозволяло здоров’я, вона сотнями в’язала шкарпетки для наших захисників. У 2022 році, коли люди їхали повз наше місто на західну Україну, приймала у себе переселенців. Нині ділиться з фронтом всім чим може.
Востаннє чотири покоління нашої родини збирались разом за одним столом на Різдво 2021 року: мама, ми з сестрою та чоловіками, онук з дружиною, онучки з чоловіками та правнуки. Це був єдиний, на жаль, день, коли ми зібрались повним складом. Загибель на війні моєї доньки Олі та її чоловіка Тараса нас всіх сильно підкосила. Неймовірно боляче хоронити своїх дітей, а хоронити онуків тим паче. Нині, попри душевний біль, хвороби, вік, вона намагається обходитись без сторонньої допомоги, ще й допомагати іншим. Завдяки їй, я така яка є. Мама навчила мене поважати та цінувати людей, шукати в них хороше, вміти брати відповідальність на себе, допомагати, підтримувати. Ставити слово "треба" завжди на перше місце перед словом "хочу", багато працювати. І жити тоді, коли жити просто неможливо.
Катерина Колтунова – заступниця голови Кіровоградської ОВА
Мама як ніхто вміє оперативно реагувати та допомагати там, де це потрібно. Її вдячність абсолютна, їй немає меж, багато хто в її обличчі отримав надійного партнера, який за своїх буде горою. Такого доброго серця я не зустрічала. І, щиро кажучи, частіше це проблема, а не милість. Дякую, що передала це у спадок... але краще б густе волосся.
Мій найяскравіший спогад з дитинства, як чекала маму з Польщі. Вона привезла іграшковий дипломат з літерами на магнітах і велюрову сукню. Коли мама повернулась, я прокинулась її зустрічати. Ті подарунки здавались нереальними, на той час мені було 4-5 років.
Андрій Лейбенко – голова Кропивницької районної ради
Коли моя мама Наталія Лейбенко пішла у засвіти, мені було 16 років. Вона навчила мене вірити в себе. Бути самостійним, порядним, допомагати та підтримувати інших. Завжди запитувала та враховувала мою думку. Навчила жити гідно.
Марія Чорна – екскерівниця Кіровоградської ОВА
Моя мама Парасковія Скляренко народилася 1935 року на Івано-Франківщині. Я була четвертою дитиною у нашій сім’ї. У дитинстві мама була дуже суворою, у мене було таке враження, що її боялися не тільки ми, діти, тато, а й усі родичі та сусіди. У той же час вона була доброю до нас, бо дуже любила, ми завжди були під її надійним захистом.
Мама завжди вірила в нас, захищала, надихала на хороші справи, за що я їй дуже вдячна. Вона навчила нас молитву "Отче наш", яку ми промовляли щовечора перед сном. Завжди говорила, що без віри людині складно у житті, хоча, тоді у дитинстві, я цього не розуміла. Мама завжди казала нам: "Запам’ятайте на все житті – кожній людині честь мила! Ніколи в житті не принижуйте людину, якою б вона не була", – казала вона нам. З того часу я поважаю честь кожної людини.
Коли мені було вже 30 років, я дізналась від класної керівниці таку історію. Я тоді навчалась у старших класах, у мене з'явився хлопець. На вихідні він приїжджав до своєї бабусі з міста та забирав мене у п'ятницю зі школи. Тоді вчителька викликала мою маму на розмову: "Скоро іспити, а у неї кавалери в голові", – сказала вона їй. На що мама відповіла: "У школі ви маєте давати знання, тому навчайте! Це її перше кохання, і не дай Боже вона в ньому розчарується. З особистим життям своєї доньки я вже розберусь сама". Так вона тоді захистила мене.
Ігор Козуб – військовий Збройних сил України
Захисник України з Кіровоградщини Ігор Козуб нині воює на Бахмутському напрямку у Донецькій області. Боєць надіслав Суспільному з фронту світлину зі своєю мамою. Проте зважаючи на відсутність телефонного зв'язку не зміг розповісти про свої спогади. На своїй сторінці у Facebook Ігор Козуб про свою маму 31 січня 2020 року він написав так:
"Сьогодні я залишився круглою сиротою. Моя Свята мамулька – Антоніна Іванівна Козуб відійшла у вічність... До такої події ніколи не можна бути готовим, невимовно тяжко, гірко та сумно. Уже "дитинство" закінчилося, вже не покладеш голову на руки мамі, не отримаєш прочуханки за погану поведінку та мудрої поради. Головне в цьому житті – набутися разом. Цінуймо найдорожчих поки вони з нами!
