Заступник голови Кіровоградської обласної ради, народний депутат України восьмого скликання Дмитро Лінько, маючи досвід участі в Антитерористичній операції, 25 лютого 2022 року добровільно став на захист Києва та Київської області, з 16 березня є військовим, командує бойовим підрозділом "Стугна". За його словами , з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну, практично припинив свою політичну діяльність, зосередившись на захисті країни. Суспільному Дмитро Лінько, серед іншого, розповів про завдання підрозділу, ситуацію на фронті та декомунізацію в регіоні.
Про завдання підрозділу "Стугна" (тут і далі – пряма мова – ред.)
Більшість завдань – це диверсійне розвідування, бували штурмові завдання. Проїхали всю лінію фронту, починаючи з Київської області – Гостомель, Мощун, Чернігівська область, звільнення сіл Лук’янівка, Нова Басань. Потім ми перемістилися до Харкова, брали участь у боях за Дементівку – на півночі від Харкова. Після цього була Миколаївська область, Херсонська область, Запорізька, Донецька область. Багато операцій були для нас, і взагалі для наших сил першими, ми проходили, експериментували, щось відкривали нове. Наприклад, форсування лівого берега Дніпра в районі Нової Каховки – це була складна операція у січні, коли дуже холодно, складно все це прогнозувати і робити. Але хлопці, які до цього ніколи подібним не займалися, дуже професійно підготувалися і виконували це завдання.
Про бійців підрозділу
У нас більшість бійці – добровольці, які до цього були цивільними людьми, які за певний час навчилися стріляти зі "Стінгера" і підбили, наприклад, літак в Запорізькій області. Хлопець, який до цього був моряком, плавав на кораблях, працював – зараз працює у протиповітряній обороні. Є люди, які були спортсменами, айтівцями, а нині виконують розвідувально-диверсійні завдання за лінією фронту. Тобто не на нулі, а вже в тилу ворога. Про деякі завдання ми розкажемо після перемоги.
Про ситуацію на фронті
Коректно говорити про те, що і так зрозуміло. Наприклад, про Бахмутський напрямок – там нині найважчі бої, найважча ситуація. Дуже великі сили кинуті на те, щоб втримати ворога, не дати можливості розгорнути широкий фронт на Донецькому напрямку. Тобто ми там стиснули ворога, вони великими силам атакують наші позиції. Ми, зокрема, тримали позиції біля Хромового – це біля єдиної дороги на Бахмут. Там запеклі бої відбуваються щодня, але силам оборони вдається стримувати ворога. Дай Бог, щоб ми витримали, і все це переросло, як вже всі очікують, у контрнаступ. Хоча коли, де і як це відбуватиметься, навіть нам, військовослужбовцям, ніхто не повідомляє. Тому не потрібно гадати про це, ми будемо просто вірити і робити все, щоб це сталося. Коли і як це буде відбуватися, знає тільки Генеральний штаб.
Про різницю вторгнень 2014-го і 2022-го років і перевагу сил оборони
Ситуація змінилася дуже сильно з перших днів повномасштабної війни. Я тоді зрозумів, що це інша війна. У війні 2014 року не було такої кількості, наприклад, дронів, безпілотників, ракетної небезпеки, обстрілів. Ми могли в тилу, на відстані десь 30 кілометрів, спокійно розмістити базу, жити там, не боячись, що нас там будуть знищувати, не боячись, що нас будуть контролювати. Не було такої кількості авіації.
Нині ситуація інша, але наші військовослужбовці змогли отримати величезний досвід. І з перших днів повномасштабного вторгнення тримали позиції в Пісках, Мар’їнці, Авдіївці – вже більше року ворог там практично не має успіхів. Ворог це розуміє, вони хочуть знищити, але ми змогли вибудувати певну лінію оборони. Окопи біля Бахмуту, наприклад, були побудовані ще в 2015 році. Так, багато чого не було зроблено, це проблема, але багато чого зробили, і досвід, набутий з 2014 року, дозволив завадити ворогу досягти мети окупувати всю Донецьку і Луганську області. І я думаю, що вони не досягнуть цього ніколи.
Чого нині не вистачає на фронті?
Безумовно, найбільше – боєприпасів. В артилерії й техніці перевагу досі має ворог. Ми можемо балансувати якістю – кожен наш снаряд рахується, щоразу думаємо – куди і як його правильно використати, як його ефективніше використати. Ворог стріляє хаотично по певних напрямках – просто величезною кількістю снарядів, засипаючи все навколо себе. Вони це собі досі можуть дозволити. Тому нам дуже необхідні боєприпаси зараз і в довготривалій перспективі.
З такою кількістю стволів, яку має ворог, потрібно боротися новими технологіями, новим підходом до організації військ. Сподіваюся, що ми якомога швидше до цього перейдемо, перейдемо до калібрів НАТО – починаючи зі стрілецької зброї, закінчуючи артилерією. Тому що ми розуміємо, що старі радянські запаси, які вже вичерпуються, відновлювати немає сенсу, є сенс створювати підприємства на нові калібри і будувати оборону своєю стратегією на довгі-довгі роки.
Про декомунізацію
24 лютого я практично припинив політичну діяльність і взяв перерву, не коментуючи певні речі. Розумію, потрібно говорити про проблеми, але нині не час політичних баталій, боротьби – потрібна консолідація.
Але можу сказати, що декомунізація, захист української мови, боротьба з відвертими диверсантами і розвідницькими угрупуваннями в російській православній церкві, про які в українському соціумі говорять, мають відбуватися. На жаль, влада – не тільки ця, а й попередні – трошки запізнілі в своїх діях, вони роблять це, але дуже повільно і не в той момент, коли це потрібно.
Питанням декомунізації Кіровоградської області, перейменування я займався вісім років у парламенті. Обласна рада ухвалила відповідне звернення і рішення, є проєкти рішення у Верховній Раді. Насправді, багато не потрібно, просто треба пройти певні етапи і завершити це. Без цього, ми розуміємо, немає розвитку, немає усвідомлення себе як вільної й незалежної України.
Щоб завершити процес, потрібні зміни до Конституції. Для того, щоб змінити назву Кіровоградської області, ми пройшли два голосування в попередній Верховній Раді, а потім нам просто не вистачило часу, бо там є певні терміни. Одне голосування в одній сесії – раз на пів року, грубо кажучи, і не можна його прискорити. Це конституційна процедура, яку не можна порушувати.
Про засідання сесії Кіровоградської облради 25 квітня (Дмитро Лінько вперше був присутній на сесії з початку повномасштабного вторгнення – ред.)
На жаль, політична боротьба не відійшла на другий план. І я наголосив під час свого виступу, що слід займатися, передусім, господарськими питаннями, питаннями важливими для області, для економіки і врешті-решт для перемоги.
Зміна керівника облради відбулася з недотриманням відповідної процедури. Я не почув про проблеми, питання і претензії до попереднього голови ради, хоча цікаво було б почути його звіт, почути зауваження до нього.
Це прикро, тому що ми не будемо розуміти, що було не так з попереднім керівництвом, або, можливо, що було так, і потрібно було б це продовжити. Що пропонує новий голова, яка програма, можливо, там є хороші ідеї, але ми це теж не почули.
Були зауваження до процедури, тому що не була закрита 15-та сесія, а фактично розпочата нова, 16-та. Ніщо ж не заважало дотриматися процедури, тому що в демократичній країні процедура регламенту закону – це основа демократії, на цьому тримається все. Бо якщо ми порушуємо процедуру, то ми порушуємо основи державотворення. Ми пропонували колегам е зробити це в цивілізований спосіб, тому що це має вигляд рейдерського захоплення, коли порушуючи закон створюється можливість і абсолютно правомірний прецедент для судових рішень.
В умовах воєнного стану це ненормально, на перше місце треба ставити не політичні амбіції, а питання стабільної роботи в області. На жаль, мені здається, те, що відбулось, ніяким чином не поліпшить вирішення проблем у комунальному господарстві, комунальних закладах. Ми почули просто зміну прізвища, яке насправді нічого не вирішує.
Про УПЦ та петиції щодо її заборони на території Кіровоградщини
Певний прогрес є. Люди розуміють, але потрібна просвітницька діяльність усіх – не лише політиків, а й громадських діячів, журналістів. Треба пояснювати, в чому проблема. Українська церква має молитися за українське військо, а ми розуміємо, звідки керують УПЦ, використовують священників як розвідників.
Що може зробити місцеве самоврядування – реагувати на запит жителів громади, наприклад, повернути землю, яку орендує УПЦ, в комунальну власність. Тобто мають забирати і передавати туди, куди хочуть жителі громади. Тому що це не установи окремих діячів, окремих митрополитів чи єпископів, а це все – наше з вами. Якщо ми хочемо ходити в Православну церкву України, то ми маємо висловитися, а влада має відповідним чином відреагувати.
Обласна рада тут має виключно декларативні заяви зробити, тому що в нас немає повноважень розпоряджатися комунальним майном в громадах. А місцеві ради мають на це повноваження і мали б це зробити.
Як вас змінило повномасштабне вторгнення і як ви бачите своє життя після завершення війни?
Безумовно, вторгнення всіх змінило, але, певною мірою, і на хороше. Я одружився під час війни, очікую дітей і сподіваюся, що після перемоги буду займатися вихованням своїх дітей, відбудовою нашої країни, відбудовою нової країни з новим громадянським договором, побудованим на справедливості, чесності, відкритості. Думаю, що такий поштовх, як війна, що призвів до об’єднання суспільства у протистоянні ворогу, змінить країну зсередини, змінить наше ставлення один до одного і до своєї країни.
Повідомляйте про події з життя вашого міста чи селища у Кіровоградській області за цим посиланням
Підписуйтеся на новини Суспільне: Кропивницький у Вайбері, Телеграм, Інстаграм та Ютуб
