Жителі селища Цукроварів Новоукраїнського району Кіровоградської області 20 років живуть у квартирах без газу та води. На місці дитячого садка – руїни, школа – без дітей. Про це Суспільному розповіла директорка місцевого краєзнавчого музею Ольга Голоцван. На карті цього селища немає. З трьох тисяч жителів лишилась сотня. Двадцять років тому в селищі працював потужний цукровий завод. Приїжджали робітники з різних міст, їм давали квартири. Збудували школу, дитячий садок, будинок культури. Нині це все не працює.
Частину села Липняжка, місцеві жителі називають селище Цукроварів. Тут одна вулиця. У п'ятиповерхівці, розрахованій на 60 квартир, живе одна родина – подружжя Свистунів. Інші мешканці виїхали. Квартири – розтрощені, на підлозі – сміття, шпалер або немає, або обірвані, вікна і двері у квартирах, під’їзді вибиті. Переїжджати до дітей у Київ, каже Олександр Свистун, поки не планують. Жити тут страшно, але звикли. Рік тому завели собаку, щоб захищала від мародерів.
“Коли ти бачив, як тут все процвітало, людей скільки жило, скільки дітей бігало і тоді все вмерло. Це моторошно. Держава на це просто не звертає ніякої уваги. Коли йшло мародерство по квартирах, викликали тоді міліцію, вони приїхали і кажуть: “Чому Ви нас викликали? Це ваша квартира?” – ні. Вони розвернулись і поїхали, тому що треба щоб господар викликав .
Школу закрили в 2015-2016 році. Дітей перевели в іншу школу, за кілометр від цукрового заводу. Нині тут виборча дільниця.
У 2018 році в селищі знімали одну зі сцен фільму про Іловайськ. Центральну вулицю для зйомок перетворили на "зелений коридор" в Іловайську, яким у серпні 2014 року мала безпечно пройти колона українських військових.
Люди почали виїжджати з селища на початку 2000-х років. Наприкінці дев’яностих тут жили три тисячі людей, нині немає і сотні, каже Ольга Голоцван.
“Люди які поїхали на заробітки в інше місто залишили квартири повні, з майном своїм, меблями, килимами, посудом – все-все залишили, то їм уже повертатись не було куди, бо повибивали двері, повиносили все майно. Велике мародерство було в той час, вирізали батареї, все, що могли”.
За кілометр від будинків – територія, де раніше був цукровий завод. Його почали будувати поляки у 1978 році. Підприємство було одним з трьох найпотужніших на території колишнього радянського союзу. Каже: наприкінці 90-х років минулого століття завод вперше припинив роботу.
“Проблема цукрового заводу була така, що відпустили ціни на солярку,мазут, бензин – на все відпустили ціни і вони були великі, а ціни на цукор заморожені”.
У 2001 році знайшовся інвестор, який відновив роботу завода.
“Тодішнє керівництво нас обманули. Ми повірили, що завод переобладнають на інше якесь підприємство. Потім вивезли, в першу чергу, польське обладнання, почалася руйнація страшенна”.
Весною 2021 року землі цукрового заводу перейшли у власність Добровеличківської громади, говорить її голова Володимир Осієвський. Відтоді,каже, шукають інвесторів для розвитку громади.
“Можливо для будівництва якоїсь птахоферми, або свинокомплексу. Наразі я познімав відео, зробив повністю характеристику, зібрали довідку і надали у декілька іноземних фірм, а ще ми звернулися до данійських свиноводів”.
Відповіді від інвесторів, поки, немає. Коли такий з’явиться, зроблять інвентаризацію земель, щоб визначити її цільове призначення.
