Жителька села Василівка Кропивницького району Наталія Демченко пішла служити в армію, щоб захищати сина. У 2015 році її 22-річний син пішов в армію за контрактом. Про те, що перебуває в зоні проведення Антитерористичної операції, від матері приховував. Коли жінка дізналась, почала возити на фронт харчі і речі для бійців. У 2018-му сама підписала контракт і пішла служити в зенітний дивізіон.
14 жовтня відзначають День захисника. Його перейменували на День захисників і захисниць 3 серпня 2021 року. Як повідомляє пресслужба Офісу президента, документ сприятиме гендерно-збалансованому висвітленню ролі військовослужбовців у захисті України та "належному вшануванню воїнів обох статей".
Наталії Демченко 52 роки. Народилася в місті Заполярне Мурманської області. Батьки – українці, переїхали в Кіровоградську область.
Жінка розповіла, що на другий рік війни, у 2015-му році, син, нічого їй не сказавши, пішов у військкомат підписувати контракт, щоб служити в армії. Потрапив у 28-му окрему механізовану бригаду імені Лицарів Зимового Походу: ”Посилала посилки, а потім розумію, що він мені не дає номер телефону командира. Я зібрала машину і поїхала. Це була моя перша поїздка, як волонтера, в зону АТО. Телефоную, чую вибухи. А він каже, що то дверцята гупають в наметі. Коли була в Авдіївці, він зателефонував. І вже у мене вибухи. Я кажу йому: це той самий намет і ті самі двері”.
Наталія возила на Схід продукти, ліки, одяг, побутову техніку і обладнання, переганяла автомобілі: ”З усієї області з нами співпрацювали люди, збирали допомогу. Саме син спонукав мене піти волонтеркою, а потім і за контрактом в Збройні сили України”.
Син, зі слів Наталії, був механіком-водієм в артилерії, нині – морський піхотинець, кулеметник. Сама три роки служила в зенітно-ракетній дивізії: ”На бойовому прапорі нашої бригади – череп на чорному тлі. Сепаратисти казали, що ми пірати. Виносили нам вирок – 20 років позбавлення волі”.
Свою роботу на передовій Наталія Демченко називає багатофункціональною: ”Коли хлопці виїжджали, комбат намагався мене не брати, я була на рації – на зв’язку. Ще намагалась їсти приготувати. Служили на вогневому опорному пункті у селі Тарамчук Волноваського району Донецької області. Інколи син був на відстані 15 кілометрів, їздила до нього”. Її мотивувало те, що син перебуває в зоні бойових дій: ”Я не могла його там залишить. І другий фактор – мені хотілося чимось допомогти Батьківщині”.
Наталія Демченко вважає, що війна змінює людей: ”В одних вона проявляє якості хороші, а в інших погані. Навіть на мирній території. Війна показує тобі, хто є хто. Хто дійсно патріот, а хто не патріот. Я зараз дивлюся на людину і бачу її повністю”.
Читайте також
- У Кропивницькому на Алеї Слави вшанували пам'ять загиблих воїнів на Сході України.
- "Пишаюсь тим, що ношу військову форму", – кропивницька спецпризначенка.
- "Для нас він досі живий", – батьки загиблого військового з Кропивницького Олександра Кондакова.
- Кропивницькі учні написали листи захисникам та захисницям України.
- На Кіровоградщині відбувся фінал шкільних змагань ”Захисник Кіровоградщини”.
