Вона народилася в рік проголошення незалежності України, зростала в Донецьку, бачила його перетворення під російською окупацією й пережила блокаду Маріуполя. Нині 35-річна художниця, викладачка та організаторка культурних проєктів Олена Прохорова живе у Кропивницькому. Про те, як її особиста доля переплелася з історією сучасної України, вона розповіла Суспільному.
Ровесниця незалежності: від першого українського класу до Євро-2012
Олена Прохорова народилася на Донеччині у 1991 році – саме тоді, коли Україна здобула статус незалежної держави. З її слів, для людини 35 років – це вже певний прожитий етап, а для молодої держави – час великих випробувань та гартування.
Важливим поворотом у дитинстві, сказала, стало навчання. У 1998 році вона пішла до першого класу – саме тоді в регіоні почали відкривати перші класи з українською мовою навчання.
«Тоді в дитинстві я не розуміла, як саме на мене вплине навчання в українському класі. Але коли пройшло багато років, усвідомлюю, наскільки це важливо особисто для мене».
У 2011 році вона закінчила Донецьке художнє училище. Це, зі слів Олени, був період, коли Україна та Донецьк стрімко розвивалися. Одним із найяскравіших спогадів юності для неї став чемпіонат Європи з футболу 2012 року.
«Пам'ятаю момент підготовки, будівництво "Донбас Арени". Тоді справді відчувалося свято — до нас приїжджали гості з різних країн. Це була неймовірна гордість за те, що про нас дізнаються як про самостійну, потужну державу».
«Місто мільйона троянд перетворювалося на щось сіре»: окупація та виїзд
Події 2014 року змінили життя і країни, і самої Олени. Донецьк, з її слів – місто, яке вона пам'ятала пахучим та квітучим, почало змінюватися на очах.
Найщасливіша і водночас тривожна подія в житті жінки відбулася у 2018 році – в окупованому Донецьку вона народила доньку Вероніку.
«Це були дуже непрості роки. Я бачила, як місто поринало в таку... пітьму. Воно із квітучого, пахучого міста – міста мільйона троянд – перетворювалося на щось сіре та тьмяне».
У 2019 році родина ухвалила рішення виїхати з окупації та почати все з чистого аркуша у Маріуполі. Проте, зі слів Олени, нове мирне життя тривало недовго.
Повномасштабне вторгнення РФ у лютому-березні 2022 року в Маріуполі Олена називає своїм найважчим випробуванням. Переживши блокаду та обстріли, родині знову довелося рятуватися й ставати переселенцями вдруге, проживши в місті три роки.
Зі спогадів про Донецьк у жінки залишилося декілька фотографій, які вдалося вивезти: з дитячого садка, школи та випускного.
У Кропивницькому Олена живе чотири роки, орендує житло, намагається, з її слів, будувати нове життя.
Мистецтво, що лікує
Нині Олена Прохорова працює фахівчинею з культурних проєктів у кропивницькому центрі підтримки переселенців «ЯМаріуполь». Вона шукає та організовує мистецькі заходи, допомагаючи іншим маріупольцям.
«Найцінніше для мене те, що я, як переселенка, можу допомагати іншим маріупольцям відновлюватися емоційно, морально, духовно та культурно».
Улюбленим місцем відпочинку та натхнення художниці у Кропивницькому став Театр корифеїв та площа перед ним. Там вона гуляє та малює. Одне зі своїх полотен Олена присвятила зруйнованому драмтеатру Маріуполя – такому, яким його пам'ятає.
«Час не завжди лікує»: мрія про перемогу та кордони 1991 року
Говорячи про ціну, яку Україна платить за свою незалежність, Олена передусім жалкує за загиблими.
«Найболючіші наслідки – це те, що кожного дня гинуть наші хлопці, наші українці, мирні жителі. Хтось втрачає життя, а хтось залишається скаліченим – емоційно, душевно, фізично. Ці рани дуже важко загоїти, бо час не завжди лікує».
35-річна ровесниця незалежності мріє про перемогу.
«Я мрію, щоб наші воїни повернулися додому цілими – до своїх родин, дружин, батьків».
Ще однією складовою мрії Олени є повернення до кордонів 1991 року. Для неї, сказала, це особисте, бо і Крим, і Донбас вона вважає частинами України.
