Ветеран російсько-української війни Сергій Бакін з міста Олександрія Кіровоградської області після поранень на фронті переніс 16 операцій. Лікарі прогнозували, що він не зможе бігати й витримувати фізичні навантаження. Нині Сергій займається адаптивним спортомВид фізичної активності, правила, інвентар або умови якого змінені під потреби людей з інвалідністю, видимими чи невидимими травмами або захворюваннями., виборюючи призові місця на чемпіонатах України. 8 серпня в Івано-Франківській області разом із побратимом Андрієм Радченком він виборов срібло на ультрамарафоні Carpathian YOMP 2026, подолавши 80-кілометрову дистанцію. Про поранення, реабілітацію спортом й досвід подолання гірського маршруту ветеран розповів Суспільному.
12 операцій на руці та чотири на нозі
Для Сергія Бакіна військова справа – сімейна: його дід та батько також військові. У 2014 році він вступив до військового коледжу, потім закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, працював бортовим авіаційним техніком вертольоту Мі-8.
Повномасштабне вторгнення Сергій зустрів на сході України, евакуюючи поранених.
«1 березня 2022 року під Бердянськом наш гелікоптер обстріляли. У блістерахСпеціальні випуклі, обтічні бокові вікна чи ілюмінатори кабіни. Вони виступають назовні за межі загального контуру фюзеляжу та забезпечують екіпажу розширений кут огляду. було 62 пробиття від куль. Мені пробило руку та ногу. Була перебита артерія, розтрощені кістки. У мене два роки були операції: 12 на руці, чотири на нозі. Мені кістку брали зі стегна, нерви в руку брали з ніг – сам собі донор. Лишились осколки в руці та нозі, але вони закапсулювалисяЦе означає, що імунна система та тканини організму ізолювали стороннє тіло, утворивши навколо нього щільну сполучнотканинну (рубцеву) капсулу., що добре».
Лікарі, зі слів Сергія, казали, що він не зможе ані бігати, ані літати.
«Важче взимку, тому що немає артерій в руці й вона мерзне. Завжди у мене рукавиці з підігрівом, боляче, коли вона відмерзає».
Спорт у житті ветерана
Нині Сергій живе й працює в Олександрії в міському відділі молоді та спорту, представляє громадську організацію «Рестарт 2025» та проводити зустрічі зі школярами.
«Я завжди щось собі знаходжу, постійно щось роблю, чимось займаюся. Мені подобається спілкування з людьми, коли я можу їм допомогти. Це мені дає енергію, це мене надихає. Якщо я можу зробити хоч одну людину щасливішою, я зроблю це».
Сергій займається адаптивним спортом: посідав призові місця на чемпіонатах України з адаптивного жиму лежачи та гирьового спорту, грає у великий теніс та бадмінтон. Нині, за його словами, готується до обласних змагань із гирьового спорту, які відбудуться у жовтні.
«Після поранення мені казали, що я нічого не зможу. Але все – в нашій голові. Немає хвату на руці – вдягаю спеціальний гак. Болить коліно – треную м'язи або вдягаю наколінник. Якби не спорт, я б не став тим, ким є зараз».
80 кілометрів гірською місцевістю
8 серпня в Івано-Франківській області Сергій Бакін разом із побратимом Андрієм Радченком вибороли срібло на ультрамарафоні Carpathian YOMP 2026.
Carpathian YOMP (Your Own March Pace – марш у власному темпі) – один із найбільших в Україні ветеранських марш-кидків на довгі дистанції. Його мета – спортивна реабілітація ветеранів, розвиток витривалості, подолання особистих викликів та зміцнення побратимства.
Учасникам пропонували випробувати свої сили на трьох дистанціях: 40, 60 та 80 кілометрів. Сергій обрав найбільшу відстань.
«Я завжди собі ставлю такі виклики, щоб це було незвичайно. Як мені мама казала: «Ти занадто вимогливий до себе». Я от зайняв четверте місце у змаганнях з тенісу і кажу із сумом: «Четверте місце». А мама: «Сергію, четверте місце!» На 80 кілометрів зареєструвалися 11 людей з усієї України, а дійшли десятеро».
До маршу Сергій готувався, щодня проходячи 20-30 кілометрів, консультувався з тренерами щодо харчування, брав із собою енергетичні гелі та батончики. Разом із ним на дистанцію вийшов побратим з Олександрії Андрій Радченко.
Найбільшим випробуванням під час проходження маршруту стала погода, розповів Сергій. Спека раптово змінилася буревієм та зливою. Гірська місцевість, каміння, підйоми й розмиті поля перетворилися на смугу перешкод.
«Я дуже боявся мокрих ніг, але уникнути цього не вдалося. Вода стояла в кросівках. Натер мозолі після десятого кілометра. Знімати взуття чи зупинятися було не можна, тому ми просто йшли далі. Останні 15 кілометрів були найважчими. Кожен крок – це біль. Мозолі лопалися по третьому колу на тому самому місці. Поруч чергувала швидка допомога, хотілося здатися, але ми з Андрієм за день до цього домовилися, що фінішуємо тільки разом. Якщо треба буде, нестимемо один одного, але дійдемо».
Під час нічної частини маршруту учасники заблукали й пройшли додатковий кілометр через розбіжність підказок місцевих жителів та карти. Попри це пройшли 80 кілометрів за 15 годин 29 хвилин та вибороли друге місце.
«Місцеві сказали нам наліво, стрілка на карті показувала направо. Спочатку пішли по карті, потім пішли перевірити стрілку. Так втратили один кілометр. Піднялися, а потім спустилися, щоб точно не заблукати».
Після фінішу від болю Сергій майже не міг пересуватися. Найбільше, сказав, його тоді вразила підтримка волонтерів – вірян однієї з церков Тернополя, які опікувалися учасниками.
«Мені люди допомогли зняти взуття, я кажу: «Та не треба, я сам». Вони кажуть: «Ми вам ноги помиємо». І люди мені ноги помили, принесли воду, взуття. Це були віряни церкви. Ця доброта вразила, мені ніхто ніколи ноги не мив, а тут просто помили ноги і нагодували».
Участь у таких маршах – це безбар'єрність та можливість довести собі й суспільству, що він такий самий, як усі, без жалю до себе, вважає ветеран.
