Майстриня із села Войнівка Приютівської громади Олександрійського району Кіровоградської області Любов Саленко одягла у вишиті сорочки свою родину і знайомих. Вишиванки, рушники й картини вона створює майже 40 років і мріє, щоб всі українці мали вишиванки.
Про це майстриня розповіла Суспільному.
Щороку у третій четвер травня відзначають Всесвітній день вишиванки.
За словами Любові Саленко, вишивати вона почала у 20 років. Показала першу свою роботу, яку досі зберігає – це портрет Тараса Шевченка.
У будинку жінка має майстерню.
"Я тут працюю, вишиваю, надихаюся, відпочиваю. Тут у мене складені всі ниточки, мережива, викрійки. Тут машинки й тканина. Все цінне. Намагаюсь працювати тільки з натуральною тканиною, а нитки – шовкові".
Захоплення вишивкою перейняла від матері.
"Моя мама – з Буковини, і вона теж вишивала. Я-маленька дивилася на неї і так маленькими фрагментами сама почала вишивати. Вперше я вишила Тараса Шевченка і сина назвала Тарасом – саме народила. А потім так пішло й пішло. Це був 1987-88 рік. Потім почала вишивати сорочки. Картини, сорочки – обшила всіх рідних".
Майстриня володіє різними техніками вишивки.
"Можу гладдю, можу напівхрестиком, можу болгарським хрестиком, але найбільше я хрестик люблю".
Нині вишиває сорочку для доньки, сказала Любов Саленко.
"Вишиваю доньці сорочку в червоно-чорних тонах: два рукави, потім буде мережка одна, мережка друга й перед".
За підрахунками майстрині, на замовлення за майже 40 років виготовила понад 250 вишиванок. Вони є в Україні, Швеції, Австралії, Німеччині, Данії, Китаї, Канаді, Ізраїлі та інших країнах.
"Люблю вишивати сорочки. Хочеться, щоб вся Україна була у вишитих сорочках і щоб я свої впізнавала. Вишиванка – це наш генетичний код. Хочеться, щоб всі мали її".
Вишила понад три сотні рушників і майже сотню картин, якими прикрасила оселю, а у весільний рушник доньки закодувала рід нареченої та нареченого.
Зі слів майстрині, коли вишиває, поринає у світ вишивки і думає тільки про хороше.
