Акушерка кропивницької міської лікарні швидкої медичної допомоги Наталія Кравчук 23 роки працює у пологовій залі. В етері Українського радіо до Міжнародного дня акушерки, який відзначають 5 травня, вона розповіла про те, як змінилась медицина за два десятиліття та як повномасштабна війна вплинула на народжуваність.
Про вибір професії та перші емоції (тут і далі – пряма мова)
У моїй родині нікого немає з медичною освітою. Мені просто завжди було цікаво допомагати, лікувати, як ми всі це робили у дитинстві. Але народження дітей – це щось надприродне. Було незвично, навіть страшно, бо це абсолютно нове. Це перша зустріч, перший контакт з дитиною. Мені хотілося саме цього – зустрічати нове життя.
Я закінчила медичний коледж у 2003 році й відтоді незмінно працюю акушеркою пологової зали. Починала з післяпологового відділення, де пропрацювала близько року, а потім мене перевели у пологову залу. З того часу це мій основний напрямок.
Як змінилися пологи за 23 роки
Робота змінилася кардинально. Коли я починала, жінки були ізольовані: їх оформили у відділення – і все, ні вони вийти не могли, ні до них ніхто не міг прийти. Раніше були передпологові кімнати, де одночасно лежали по чотири жінки. Вони дивилися одна на одну під час переймів, що психологічно дуже важко. Потім їх вели в оглядову, а на самі пологи – у пологову залу.
Зараз усе інакше. Жінка одразу потрапляє в індивідуальну залу. Ми намагаємося створити домашній затишок: можна ввімкнути музику, використовувати м’ячі, шведську стінку. Раніше жінкам забороняли вставати під час переймів, вони мали тільки лежати. Тепер ми навпаки кажемо: "Треба ходити, шукайте зручне вертикальне положення, використовуйте обійми з партнером".
Про партнерські пологи
Раніше не було партнерських пологів, а зараз це норма. З жінкою може бути чоловік, мама чи подруга. Більшість – за партнерство, бо підтримка рідної людини дуже допомагає.
Буває, звісно, що чоловіки відмовляються прямо на порозі. Вдома вони обговорювали одне, а коли потрапляють сюди – з’являється страх. Ми нікого не змушуємо. Якщо бачимо, що чоловікові стає зле, ми заздалегідь попереджаємо: "Якщо щось не так – просто вийдіть у коридор". На моїй практиці не було такого, щоб ми кидали жінку і приводили до тями тата, бо ми всі ці нюанси проговорюємо заздалегідь.
Про технологію народження
Раніше народжували на спині на спеціальних акушерських ліжках. Зараз ми практикуємо пологи на лівому боці на сучасних функціональних ліжках. Коли жінка лежить на спині, стискається порожниста вена, що може погіршити стан і мами, і дитини. Положення на боці – це менше травматизму та кращий доступ.
Деякі жінки, які народжували першу дитину ще за старими методами, приходять за другою і дивуються: "А де мої тримачі? Як я буду народжувати?" Ми все пояснюємо, і практика показує, що так набагато зручніше і жінці, і нам.
Ще одна зміна – контакт "шкіра до шкіри". Раніше дитину народили і одразу забрали. Зараз ми викладаємо малюка мамі на груди в перші ж секунди. Це неймовірно важливо для обох.
Я люблю свою роботу за спілкування. До кожної жінки потрібен індивідуальний підхід. Багато хто читає інформацію в інтернеті, ходить у "Школу матерів", але страх все одно є. Моє завдання – пояснити, що те, що з нею відбувається – це норма. Коли жінка чує правильну інформацію, вона заспокоюється.
Про професіоналізм та емоції
Я завжди зустрічаю жінку з посмішкою. Які б не були домашні клопоти, вони залишаються за дверима. Ми не просто медперсонал, ми – підтримка, ми теж жінки і трохи психологи. Іноді треба пожартувати, відволікти від болю розмовами "не по роботі".
Але емоції не переходять у рутину. Кожен раз це сльози щастя, ми плачемо разом із пацієнтками. Це відчуття, як зліт. Ти відповідаєш за два життя одночасно, моніториш серцебиття дитини і стан мами – це величезна відповідальність.
Про пологи під час війни
На початку повномасштабного вторгнення було багато передчасних пологів через стрес. Зараз народжуваність зменшилася. Якщо раніше за зміну могло бути 10-14 пологів, то зараз – 1-6.
Ми навчилися працювати в умовах повітряних тривог. Якщо жінка вже народила і перебуває в палаті, ми пояснюємо, як спокійно пройти в укриття. Просимо, щоб "тривожна валізка" для мами й дитини завжди була поруч. Головне – не створювати паніки. Ми організовані самі і організовуємо жінок.
