До 24 лютого 2022 року вчитель з Великої Северинки Кропивницького району Кіровоградської області Віталій Дубовий викладав географію та водив учнів у походи. А вже 26 лютого він, не маючи жодного дня строкової служби за плечима, вирушив боронити Україну. Про те, як знання мапи допомогло під час служби на Херсонщині, чому маршування у школах – це пережиток минулого та як "паперова армія" гальмує перемогу, доброволець з позивним "Інгул", а нині ветеран розповів в етері Українського радіо Кропивницького до Дня українського добровольця, який щороку відзначають 14 березня.
Дата відзначення державного свята Дня українського добровольця пов'язана з 14 березня 2014 року, коли перші 500 бійців Самооборони Майдану вирушили на полігон для формування добровольчого батальйону.
Про 24 лютого 2022 року
"Кожен свідомий українець пам'ятає той ранок, коли ми прокинулися від слів: "Почалася війна". Того дня я ще поїхав на роботу в школу, але миттєво прийшло усвідомлення, що навчання в тому форматі вже не буде. Ми з колегами і раніше обговорювали такий сценарій: якщо ворог прийде, ми не стоятимемо осторонь. Ми підемо захищати свої родини та свою землю", – розповів Віталій.
Бойового досвіду чоловік не мав.
"Я навіть строкову службу не проходив. Весь мій досвід – це дев'ять пострілів з автомата на полігоні колись давно. Але це не зупинило. 25 лютого я вже стояв у величезній черзі до військкомату, де провів увесь день. А вже 26-го ми вантажилися в автобуси на Одесу".
Про позивний та географію на службі артилерії
Зі слів добровольця, вибір військової професії став продовженням цивільного фаху.
"Оскільки я вчитель географії, добре орієнтуюся по картах, знаю місцевість і вмію працювати з приладами, мене направили в артилерійський підрозділ. Спочатку це була 61-ша бригада, а згодом – мінометна батарея".
Його позивний також має "географічне" коріння, сказав Віталій.
"Я багато років займався спортивним туризмом. Пройшов три сплави по нашому Інгулу, одного разу проїхав велосипедом від його витоків до самого гирла. В артилерії часто дають позивні за назвами річок або гірських порід, тому я обрав "Інгул" — частину назви рідної річки".
"Козацька кров" проти сил, що переважали
Бойовий шлях підрозділу, в якому служив Віталій, за його словами, пролягав через бої за звільнення правобережжя Херсонщини: Давидів Брід, Біла Криниця й Білогірка.
"Ми були добровольцями, досвіду мали мало. Але коли ситуація ставала критичною, у нас заграла ота козацька кров. Ми зрозуміли головне: якщо не можемо взяти ворога прямою силою, треба його обдурити. Ми будували плани, хитромудрі схеми: відпрацювали по цілі, миттєво сховались, обійшли з іншого боку. Бувало, що нас зовсім мало, але завдяки маневру ми вражали значну кількість техніки та живої сили, прикриваючи нашу піхоту. За десять місяців боїв мій батальйон звільнив чотири населені пункти. Ми втратили 12 побратимів – це та ціна, яку неможливо забути".
Про внутрішнього ворога
Попри героїзм на фронті, Віталій розповів про системні проблеми, які, на його думку, виснажують військо. Найбільшою бідою він вважає бюрократію, яку бійці, з його слів, назвали "УПА" – Українською паперовою армією.
"Найбільше заважає безглузда паперова робота. Журнал обліку журналів, нескінченні акти списання. Коли ти маєш воювати, а натомість пишеш стоси паперів, наприклад, на списання дерева від ящиків для боєкомплектів. З 2022 року ця бюрократія не зменшилася, а навпаки – реформування пішло в бік ускладнення. Це те, що демотивує професійних воїнів".
"Маршувати не будемо"
Демобілізувавшись як багатодітний батько, нині 43-річний Віталій знову викладає географію та предмет "Захист України" у Великосеверинівському ліцеї, але робить це, з його слів, не за підручниками.
"Я сказав учням одразу: маршувати ми не будемо. Це старий радянський підхід, який не має нічого спільного із сучасною війною. Зараз діти в мене керують дронами, літають у симуляторахПрограмний комплекс, який відтворює політ літака., вчаться працювати двійками та трійкамиБазовий елемент тактики малих груп. Це спосіб взаємодії, де кожен боєць має свій сектор відповідальності та постійно прикриває напарника.. Ми проходимо тактичну медицину в умовах, наближених до реальних: коли "поранений" у стані шоку і йому треба вміти допомогти силоміць. Я вчу їх, що на полі бою немає поділу на хлопчиків та дівчаток – є побратим і посестра, життя яких залежить від твоїх навичок".
Віталій Дубовий продовжує допомагати армії як волонтер.
