Боєць стрілецького батальйону Кіровоградщини Павло із позивним “Паштет” до повномасштабного вторгнення Росії в Україну працював у поліції. У 2024 році приєднався до бойового підрозділу. Перед відправкою на передову пройшов вогневу, тактичну та домедичну підготовки. Обрав службу гранатометником. Перший бойовий вихід був на Торецькому напрямку.
Історію бійця Суспільному розповіла речниця поліції області Тетяна Рябошапка.
"Хотів робити свій внесок у перемогу. По життю у мене один принцип – хто, якщо не я", – розказав "Паштет".
Перший бойовий вихід на Торецькому напрямку тривав девʼять діб. Були постійні артобстріли, спроби прориву, російські диверсійно-розвідувальні групи.
"Після одного з боїв, я побачив на російському військовому наш український піксельний бронежилет, автомат з написом: "Доброго вечора, ми з України" та нашу каску. Тоді я зрозумів: вони не просто йдуть на чужу землю, ще й воюють у краденому спорядженні. Їхній країні байдуже на забезпечення своїх солдатів та на їхню подальшу долю", – розповів одну з історій Павло.
Другий вихід тривав 34 доби.
"Палаючі позиції, які ворог заливав бензином. Масовані штурми. Переміщення під дронами. Обмороження, нестача води та їжі"
Коли суміжні сили опинилися заблокованими в підвалі, "Паштет" разом з побратимами добровільно пішов їх витягувати.
"Відстань була десь 124 метри. Ніби не багато, але по факту міські руїни, уламки боєприпасів, міни й дрони. Але треба було йти".
До них напереріз вийшли російські військові. Один із побратимів Павла загинув. Бої тривали всередині квартир, у підвалах та коридорах.
"Щоб вистрілити, я мусив зняти броню і каску, бо просто не проходив приціл. Але розумів: тут або я, або вони. Російська армія атакували по шість разів на день. Намагалась морально зламати криками: "Здавайтесь! Ви тут помрете!".
"Паштет" отримав уламкове поранення в руку та контузію. Куля влучила в магазин його автомата, а уламки розірвали зап’ястя.
"Я побачив, що з руки капає кров, але побратими не могли мене замінити. Сектор прострілювали, і я знав: якщо відійду – зайдуть росіяни. Тоді нас тримав Бог", – пригадав боєць.
Воду та їжу їм доставити було майже неможливо. Дрони з провізією нерідко збивали російські FPV. Щоб вижити, пили воду з батарей, бо іншого вибору у них не було.
Щоб винести тяжкопораненого, поліцейські заклали під’їзд вибухівкою. Вони бігли під снігопадом й коли почули гул техніки, зрозуміли, що врятувались.
Під час боїв за Торецьк Павло отримав уламкове поранення руки, опіки, контузію, розрив барабанної перетинки та закриту черепно-мозкову травму. Після евакуації його з побратимами доправили до лікарні в Дніпрі, а після – на Кіровоградщину.
"Паштета" нагородили орденом “За мужність”, відзнаками "Хрест хоробрих" та “За оборону України”.
"Мрію, щоб закінчилась війна. Щоб всіх наших хлопців повернули додому – і живих, і тих, хто на щиті. А Росії, як держави, не існувало. Занадто багато нещастя вона принесла на нашу землю", – розповів поліцейський.
Павло – батько трьох дітей. Його старший син Нікіта займається футболом, семирічна донька Катерина – танцями, а трирічна Софія любить грати з батьком у хованки, малювати й займається танцями.
"Страшний час випав на долю дітей. Вони розрізнять звуки шахедів та ракет. Замість навчання проводять години в шкільних укриттях. Вони цього не заслуговують. Всі українські діти, на жаль, це – діти війни. Їхнє щасливе та мирне майбутнє – це те, заради чого варто боротися", – пояснив Павло.
Нині Павло продовжує службу в поліції Кіровоградщини.
