У Кіровоградській області працюють 30 патронатних родин, в яких виховують 90 дітей, та 81 дитячий будинок сімейного типу, де виховують 760 дітей. Крім того, у 125 прийомних сім'ях в регіоні живуть 1800 дітей.
Про це під час заходу "Жива книга: відверті історії турботи про дітей" до Дня захисту дітей розповіла заступниця начальника обласної військової адміністрації Катерина Колтунова.
День захисту дітей в Україні щороку відзначають 20 листопада. Відповідний указ 30 квітня 2025 року підписав президент Володимир Зеленський. До цього його щороку відзначали 1 червня.
За словами керівниці обласної служби у справах дітей Наталії Чернявської, на Кіровоградщині цього року створили п'ять дитячих будинків сімейного типу та десять прийомних родин.
"70% від загальної кількості сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виховують у сім'ях опікунів-піклувальників. Це здебільшого їхні родичі або знайомі. Прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу – це не родинні відносини, це сторонні люди, які виявили бажання взяти дитину на виховання".
У 2025 році створили чотири родини патронатного вихователя. Нині проходять навчання ще дві такі родини.
"У нас в різних закладах усіх форм залишилось 98 дітей. Це діти з інвалідністю й діти старшого віку, великі родинні групи. Великі родинні групи – це діти з однієї сім'ї. Нині нам треба знайти родину для дітей, це родинна група – вісім дітей. Це одразу дитячий будинок сімейного типу".
Наталія Чернявська розповіла, що за останні два місяці у прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу влаштували шість дітей з інвалідністю.
Які є виплати
Для дітей, яких виховують у патронатних родинах та інших формах сімейного виховання, держава виплачує на кожну дитину 2,5 прожиткові мінімуми, залежно від віку дитини. Якщо в родину влаштували дитину з інвалідністю, то виплати становлять 3,5 прожиткові мінімуми.
"Наприклад, якщо це дитина до шести років, то виплачуватимуть десь сім тисяч 600 гривень", – розповіла Наталія Чернявська.
Патронатні вихователі, отримують заробітну плату за виховання дитини. Нині вона становить 24 тисячі гривень. Помічник патронатного вихователя отримує вісім тисяч гривень.
"Немає грошової винагороди виключно в сім'ях опікунів. Вони отримують гроші саме на виховання та утримання дитини".
Про навчання для створення сімейних форм виховання
Наталія Чернявська розказала, що для створення дитячого будинку сімейного типу, прийомної родини й патронату потрібно обовʼязково пройти навчання.
"В нашій області навчання проходить офлайн, родини приїжджають й спілкуються. Для того, аби психологи побачили, наскільки спроможні ці сім'ї виховувати дітей. Відмов щодо проходження навчання у нас немає. Всі розуміють про те, що треба його пройти".
Однак, сказала, люди по-різному ставляться до таких навчань.
"Інколи дуже скептично. Кажуть: "Ми маємо своїх трьох дітей, що ми там нового почуємо". Але коли проходять його, то з подякою відзиваються, адже там розглядають конкретні кейси й вихователі можуть поділитись своїм досвідом".
Досвід патронатного вихователя та його помічниці
Патронатний вихователь із селища Олександрівка Василь Гринжола та його помічниця Галина Моховик розповіли Суспільному, що спочатку хотіли всиновити чи взяти під опіку дитину. Однак, коли дізнались про патронатне виховання, обрали його.
"У нас є свої діти. Вони вже дорослі. Ми ними пишаємося, по декілька вищих освіт мають. У нас були друзі, прийомна родина. Тому були знайомі з такими формами виховання. Жили в селі Любомирка Олександрівського району й не наважились взяти під опіку чи усиновити. А потім переїхали в селище й від друзів дізнались про патронат", – розповіла Галина Моховик.
За її словами, вони з чоловіком пройшли навчання й через пів року під їхньою опікою були троє дітей.
"Ми взимку тільки дізнались про патронат, пройшли навчання й вже на початку літа в нас дітки були. Так ми стали патронатною родиною. Патронатна родина, це тимчасова опіка. Це не сімейна форма виховання. А ми пояснюємо діткам, що вони в нас тимчасово, гостюють".
Галина Моховик розповіла, що загалом у них жили понад 30 дітей. Найменшій було пʼять місяців.
"Маємо досвід з дітьми різного віку. П'ять разів я в перший клас ходила. П’ятимісячне маля було буквально пару місяців через проблеми зі здоров’ям. До цього з цієї сімейної групи було ще троє діток, пішли в прийомну родину, а маленька повернулась до тата".
Радяться із соціальною службою щодо того, яких дітей вони зможуть взяти під опіку, сказала помічниця патронатного вихователя.
"Ми з ними спрацювалися з першого дня. У нас були дітки, які повністю сироти. А зараз у нас є дівчинка з Авдіївки. У кожної дитини своя історія".
Про складнощі в роботі патронатного вихователя
Василь Гринжола розказав, що для нього найскладнішим було налагодження стосунків із підлітками.
"У них уже є набутий життєвий досвід, в більшості негативний. У них є світогляд свій. Тому основне – сприймати дитину такою, якою вона є. Сприймати, розуміти все з її позиції, з її погляду, їхніми очима дивитися на них".
За його словами, аби діти не звертали увагу на негатив, вони їздять з ними на екскурсії та в зоопарк, рибалять й влаштовують на пікніки.
"Коли діти до нас приходять, спочатку вони звертають увагу переважно на негатив навколо. Тому ми повертаємо їм позитивні емоції: приїжджаємо на розваги в дендропарк, їздимо в Черкаси у зоопарк, їздимо з ними на екскурсії Кіровоградщиною, показуємо історичні місця. Потім обговорюємо це з ними, запитуємо, які в них враження, ділимося власними й пояснюємо, якщо щось їм незрозуміло".
Через місяць після влаштування, сказав, діти починають соціалізуватись й швидше адаптуватись. Прощатися з дітьми складно.
"Ми намагаємось це дітям не показувати. А були й випадки, що діти не хотіли йти, казали: "Ми нікуди не поїдемо. Ми хочемо жити у вас". Тоді ми їм пояснюємо, що ми для них як бабуся й дідусь, але в них є мама й тато. Готуємо їх до зустрічі й потім відвідуємо їх, якщо це будинок сімейного типу чи прийомна родина. Вони також до нас ходять на чаювання. Загалом, не було проблем, всі вони легко йдуть".
З дітьми підтримують зв'язок й цікавляться їхнім життям.
"Ось будуть колядки, вечірники, то це в нас двері не закриватимуться. Вони будуть нас вітати, а ми їх. Радіємо за їхні успіхи. Ось нещодавно був підліток 14 років. Думали: "Ну що ми з нього зліпимо?". А він захопився випічкою, казав: "Бабуся, мені так сподобалась оця випічка. Все, буду навчатися на кухаря". Телефонує нещодавно й каже: "На кухаря не пішов, буду закрійником. Військовим буду шити".
Головне – допомогти дитині пройти шлях адаптації й повернути позитивні емоції перед їхнім поверненням в біологічну родину чи усиновленням, вважає Василь Гринжола.
